ЧВАНЛИ́ВИЙ, а, е. Який любить чванитися,
схильний до чванства; пихатий. Калиновський.. збирався
виступити, вже шукав гострих слів, щоб зрізати
чванливого, тупого і мстивого Красюка (Семен Журахович, Опов., 1956,
153);
// В якому виявляється чванство, пиха. Пилипиха
прийде, говорить, що дочка в неї в'яне, і хвалиться,
що хутко їй поможеться, а часом по чванливому
обличчю біжать сльози дрібні... (Марко Вовчок, I, 1955, 227);
Щось.. чванливе визирає з цих гордовитих, випещених
пик (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 216).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 287.