Словник української мови

ЧВАНЛИ́ВИЙ, а, е. Який любить чванитися, схильний до чванства; пихатий. Калиновський.. збирався виступити, вже шукав гострих слів, щоб зрізати чванливого, тупого і мстивого Красюка (Семен Журахович, Опов., 1956, 153);
//  В якому виявляється чванство, пиха. Пилипиха прийде, говорить, що дочка в неї в'яне, і хвалиться, що хутко їй поможеться, а часом по чванливому обличчю біжать сльози дрібні... (Марко Вовчок, I, 1955, 227); Щось.. чванливе визирає з цих гордовитих, випещених пик (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 216).