в означеннях
Тлумачення, значення слова «чи»:

ЧИ 1, спол.

1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (Іван Франко, IV, 1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Леся Українка, III, 1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Юрій Яновський, II, 1958, 26);
//  Уживається для вираження припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (Володимир Сосюра, II, 1956, 277); Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (Олесь Гончар, III, 1959, 71);
//  Уживається у знач. єднального сполучника «і». Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, — Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Тарас Шевченко, I, 1951, 11); Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи книжечка — біда неписьменному (Андрій Головко, II, 1957, 211).
 Рано чи пізно див. рано; Чи... чи — сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); — Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? — скрикнув суддя (Панас Мирний, I, 1954, 161); Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах, — усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Володимир Сосюра, II, 1958, 34); Чи то... чи [то] — сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися, що їм роблено (Панас Мирний, I, 1949, 295); — Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку... чи то місто таке є, чи то село (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 453); — Ой, що пан робить? — скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби, чи то невідомо від кого (Олександр Довженко, I, 1958, 267); б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Тарас Шевченко, I, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального сполучника «і». Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187).

2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів — натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся «попасати» У Білках, у старого корчмаря (Максим Рильський, III, 1961, 299); — Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Олесь Гончар, Тронка, 1968, 118).

3. пит. Уживається на початку з'ясувального підрядного речення. Чи довго плив Еней, — не знаю, А до Евандра він доплив (Іван Котляревський, I, 1952, 201); Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 389); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 390).
 Чи що див. що 3.

4. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. Чи пані свариться, чи б'є (бо хоч пані і не зла була, а все часом попоб'є), чи там спідницю дарує або хустку, — Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Марко Вовчок, I, 1955, 260).
 Сяк чи так див. сяк; Так чи інак (інакше) див. так; Так чи сяк див. так; Чи так, чи інак (інакше); Чи сяк, чи так — як би там не було. — Все рівно, чи так, чи інак, а земля пропаде. — Кому ж я її продам, сину, під сю завірюху? (Панас Мирний, I, 1954, 159); Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Панас Мирний, V, 1955, 430).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 320.

Коментарі (0)

ЧИ 2, част.

1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. — Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? — Ох, братік милий! (Марко Вовчок, I, 1955, 325); Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Тарас Шевченко, VI, 1957, 50); — Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами спитала дитина (Леся Українка, I, 1951, 60);
//  Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба. — О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 55); Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Леся Українка, I, 1951, 12); Гаптує дівчина й ридає — чи то ж життя! (Павло Тичина, I, 1957, 26); — П'ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Олександр Довженко, I, 1958, 105).
 Чи не: а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь. [Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Леся Українка, III, 1952, 224); «А чи не потанцювати мені?» подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (Олександр Довженко, I, 1958, 88); б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад. Чи не з багатих вона; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 6); — Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (Олександр Довженко, I, 1958, 433).

2. З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін.) утворює сполучення із значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін. Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ — знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь... (Павло Грабовський, I, 1959, 76); — Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Леся Українка, I, 1951, 413).

3. підсил. Посилює окличну інтонацію речення. — Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! — крикнув Чолак (Нечуй-Левицький, III, 1956, 302); — Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Леся Українка, III, 1952, 637).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 321.

Коментарі (0)