ЧИ 1, спол.
1. розділ., перев. повторюваний.
Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин
складнопідрядного речення для позначення того, що
з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін.
можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не
поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину,
але в шинку, між товаришами, він був пан (Іван Франко, IV,
1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти
когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Леся Українка, III,
1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі,
і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч
(Юрій Яновський, II, 1958, 26);
// Уживається для вираження
припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років
десять чи дванадцять (Володимир Сосюра, II, 1956, 277); Румуни
розтяглися на кілометр чи й більше (Олесь Гончар, III, 1959,
71);
// Уживається у знач. єднального сполучника «і».
Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати
дитину, Убирає, доглядає, — Не мине калину. Чи
сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що
милого Щодень виглядає (Тарас Шевченко, I, 1951, 11); Чи в
пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І
цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Леонід Глібов, Вибр., 1951,
81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний
і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи
книжечка — біда неписьменному (Андрій Головко, II, 1957,
211).
Рано чи пізно див. рано; Чи... чи — сполучник
повторюваний, що вживається при кожному однорідному
члені речення або при кожній складовій частині
речення, посилюючи роздільність у чергуванні
перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення,
несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі,
чи вертатися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); — Хто тут хазяїн,
чи я, чи ти? — скрикнув суддя (Панас Мирний, I, 1954, 161);
Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи
літо славить птах, — усе мені шумить хода твоя
шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Володимир Сосюра, II,
1958, 34); Чи то... чи [то] — сполучник повторюваний:
а) уживається для вираження непевності, сумніву,
припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою
все щось один одному говорили: чи то радились, що його
робити, чи жалілися, що їм роблено (Панас Мирний, I, 1949,
295); — Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в
Сороку... чи то місто таке є, чи то село (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 453); — Ой, що пан робить? — скрикнув Янкель,
закриваючи рушником червінці чи то від Бульби, чи то
невідомо від кого (Олександр Довженко, I, 1958, 267); б) уживається
на початку підрядних речень, а також поєднує
однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на
те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і
т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то
праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща
Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому,
молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Тарас Шевченко,
I, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального
сполучника «і». Курить мара, все трощить, мне. Чи
то лозина, чи цеглина... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187).
2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів — натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся «попасати» У Білках, у старого корчмаря (Максим Рильський, III, 1961, 299); — Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Олесь Гончар, Тронка, 1968, 118).
3. пит. Уживається на початку з'ясувального
підрядного речення. Чи довго плив Еней, — не знаю, А до
Евандра він доплив (Іван Котляревський, I, 1952, 201); Тепер хочу
засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се
зараз, бо почуваю себе дуже погано (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
389); Тихими вересневими світанками господар, що
виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче
де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять
назад германця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 390).
Чи що див. що 3.
4. допустовий. Уживається у складнопідрядних
реченнях з логічною невідповідністю між змістом
складових частин. Чи пані свариться, чи б'є (бо хоч пані
і не зла була, а все часом попоб'є), чи там спідницю дарує
або хустку, — Чайчиха прийме усе мовчки й одійде
(Марко Вовчок, I, 1955, 260).
Сяк чи так див. сяк; Так чи інак (інакше) див. так; Так
чи сяк див. так; Чи так, чи інак (інакше); Чи сяк,
чи так — як би там не було. — Все рівно, чи так, чи
інак, а земля пропаде. — Кому ж я її продам, сину,
під сю завірюху? (Панас Мирний, I, 1954, 159); Чи сяк, чи так,
а справу треба рятувати, щоб не набратися
всесвітнього сорому (Панас Мирний, V, 1955, 430).