Словник української мови

ЧИНШОВИ́Й, а, е, іст. Прикм. до чинш. Чиншові прибутки;
//  За який сплачується чинш. Софрон і зараз сидів на батьківському хазяйстві — двох власних і двох чиншових від графа Шембека десятинах (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 18);
//  Який платив за користування державною або поміщицькою землею чинш. Петро Ярош платив подать нарівні з чиншовою шляхтою (Михайло Стельмах, I, 1962, 422).
▲ Чиншові селяни — особисто вільні безземельні селяни в країнах Європи (XIV—XVI ст.), які платили за користування державними та поміщицькими землями чинш.