в означеннях
Тлумачення, значення слова «чинити»:

ЧИНИТИ 1, ню, ниш, недок., перех. і неперех.

1. Робити що-небудь, займатися чим-небудь, здійснювати щось. Балабуха замовк. Він тепер мовчав і чинив усе, що загадувала йому жінка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 216); Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (Степан Васильченко, I, 1959, 239); Засліплений жадобою помсти всьому світові за кривди, завдані йому з самого дитинства, Ярема чинив помилку за помилкою (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 53); Хтось сказав, що кілометрів за п'ять десь у сусідньому селі гайдамацький загін чинить екзекуційну розправу (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 66); [Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 173);
//  Виконувати який-небудь обряд. Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев'ять, а служби божої не кидає. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, — і заборонив (Марко Вовчок, I, 1955, 9); Карач-мурза опустився навколішки, затулив обличчя руками і став чинити намаз (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 189);
//  Поводитися певним чином; поступати згідно з якими-небудь принципами, правилами, настановами і т. ін. Ет, Гафізе! молодість і радість Ти люби, неначе квіти. Це для тебе щирая порада... Та чи схочеш так чинити? (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 283); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема. Ще й по тому журив: — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (Андрій Головко, II, 1957, 216); У всьому він чинить так, як велить йому його совість і власне сумління (Літературна Україна, 4.XII 1962, 3); Тоді він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 224);
//  Спричиняти щось своєю поведінкою, завдавати кому-небудь чогось (перев. неприємного), — Скажи мені, ти шкодлива сило натури, нащо ти чиниш людям таке лихо? — спитала Зірниця у Громовика (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 8); Її батько, якого вона любила за добрість та жалувала за кривди, які чинила йому Маріцца, наказав їй не ходити на виноградник (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269); — Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 162); [Геннадій:] Лесю! Спинися! Ти чиниш наклеп на мене... (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 84); — Отака вдячність! Ти про нього піклуйся, ти годуй його, ти вболівай за ним, а він, грубіян отакий, буде тобі різні капості чинити! (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 21);
//  Бути джерелом чого-небудь, породжувати щось. І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити Й віддать душі надбитий хист Країні рідній на користь... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 27).
Каїнове діло чинити див. діло; Кривду чинити див. кривда; Перелюб чинити див. перелюб; Славу чинити див. слава; Чинити волю чию — робити все за бажанням, уподобанням і т. ін. кого-небудь іншого. — У мою хату вступив — мою й волю чини, — промовив він, відходячи (Панас Мирний, I, 1954, 161); Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав, — Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав (Леся Українка, IV, 1954, 125); Чинити зневагу див. зневага; Чинити опір див. опір; Чинити пакость (пакість) див. пакость; Чинити проти власного (свого) сумління див. сумління; Чинити проти власної (своєї) совісті див. совість; Чинити свою волю — робити що-небудь, проводити щось на свій розсуд. — А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Тарас Шевченко, I, 1963, 24); Чинити слідство див. слідство; Чинити суд — судити. Вони [старійшини] першими виходили на вали, коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили людей на рать, .. чинили суд (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 12); Люди самі чинили суд над паном Ханенком (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 6).
Чинити суд і розправу див. розправа 1.

2. розм. Те саме, що учиняти 4.

3. діал. Приводити, народжувати; відкладати яйця. Почав [Юра] розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 338); Гадина чинить уперед яйце, а потім виводить гаденята (Словник Грінченка).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 325.

Коментарі (0)

ЧИНИТИ 2, ню, ниш, недок., перех., що. Обробляти шкури тварин, вимочуючи їх у спеціальному хімічному розчині, в настої кори або деревини дуба, верби тощо. — Накупив [Яків] струменту, збудував завод. Нагилив шкур, помочив їх, ото вже чинити (Панас Мирний, I, 1954, 222); — Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (Михайло Стельмах, II, 1962, 114).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 326.

Коментарі (0)