ЧИРГИ́К, ЧИРГИ́К-ЧИРГИ́К, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає різкий звук, який виникає від тертя залізного предмета по якій-небудь твердій поверхні. — Чую, — пиляють [фінни]. Чиргик-чиргик, чиргик-чиргик (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 291).
2. Уживається як присудок за знач. чиргикати і чиргикнути. Треба, якщо трапиться [дерево] на полозки, назначити. Колись прилетимо з Гаврилом, чиргик пилкою та й додому (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 436).