ЦІДИ́ЛЬЦЕ, я, сер., розм. Те саме, що цідилко. З-під
цідильця бляшаної підливачки засичала вода (Ольга Кобилянська, III,
1956, 474).
♦ Зостався [як] на цідильці — попався на брехні.
Зостався як на цідильці (Номис, 1864, № 6786).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 225.