ЦІДИТИ, джу, диш, недок.
1. перех. Пропускати
рідину через що-небудь (сито, полотно, сітку і т. ін.)
для очищення. Що в середу корову доїла, А в суботу
молоко цідила (Павло Чубинський, V, 1874, 92); Малу Падійку час саме
до сну вкладати. Тож Мотря, перед сном, цідила їй
свіжого молочка, принесеного від сусідки (Василь Козаченко, Листи..,
1967, 80); Промиті розмочені гриби варять разом з
морквою і коренем петрушки до готовності.. Відвар цідять,
а гриби дрібно січуть (Українські страви, 1957, 91);
//
Пропускати світло, повітря і т. ін. Тьмяно в халупці.
Цідять морок маленькі вікна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Густі
портьєри ловлять осінній день і скупо цідять у кімнату
рожеве світло (Юрій Бедзик, Альма матер, 1964, 67);
Легесенький вітрець, що цідив повітря крізь одяг, просто
заморожував (Микола Трублаїні, I, 1955, 49).
2. перех. і неперех. Наливати через вузький отвір
так, щоб рідина лилася тонким струменем. Ася, як той
алхімік, підходила до барил і барилець, застромляла
гумку і, потягши ротом у кінчик, цідила вино в сулії
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 423); Обережно і пильно кривить
[Лукаш] очима на склянку, в яку до мірки наливає
царську веселуху. Збоку можна подумати, що чоловік скупо
цідить в посудину не горілку, а краплини свого здоров'я
(Михайло Стельмах, I, 1962, 184);
// Текти невеликим струменем
(струменями). Тільки видно, як десь внизу, під горою,
синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке
горлечко річища (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 5); Громаддя хмар
цідили на землю холодну мжичку (Микола Олійник, Леся, 1960,
26);
// Зливати рідину з якогось надрізу, точити кров
з рани і т. ін. Часто він дивував старих і бувалих
мисливців тим, що, перерізавши тварині горло, не цідив
димлячу кров у жерстяну кружку, а пив прямо з горла
тварини (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 416); * Образно. Будяки
понад дорогою цідили малиновий сік (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
326);
// перен. Слабо світити. Осінній день сунеться
поволі, сіре небо цідить бліде світло (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
367); Пасажир.. прихилився плечем до стовпа з
ліхтарем угорі, що цідив у туман ріденьке, мов сирівець,
світло (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 5).
♦ Цідити кров (ріки крові) — убивати людей.
Навіть не віриться, що є іще війни на землі, що нелюдська
злоба в останніх корчах цідить ріки людської крові
(Михайло Стельмах, II, 1962, 26).
3. неперех. Сильно, безперервно текти, лити. — А було то восени, дощ зимний цідив, як з ведра [відра] (Іван Франко, VIII, 1952, 159); Хоч з плеча його ще цідила кров, князь знову сидів на коні, їхав вперед, а за ним крокували вої (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 607).
4. перех. Ковтати рідину, повільно пропускаючи її
крізь зуби. Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку
(Панас Мирний, I, 1954, 334); * Образно. Безсилий, бивсь
об скелі він [Дніпро] В передчуванні згуби, І хвиль вали
поміж руїн Цідив, немов крізь зуби... (Леонід Первомайський, II, 1958,
249);
// розм. Повільно пити (спиртні напої). Стальський
ще раз узявся за фляшку [фляжку] і поти цідив,
поки не спорожнив її всю (Іван Франко, VII, 1951, 420); —
Постривайте ж, вип'ю для сміливості, щоб голосу
набратись, — сказала баба, цідячи ром через зуби (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 114); Пан Ромер з Самійлом край столу
сидять І цідять із пляшки дешеве (Володимир Самійленко, I, 1958, 159).
5. перех. і без додатка, розм. Говорити неохоче,
недбало. Хома дивиться мовчки, потому цідить до
нього.., наче межи очі плює: — Хам ти... Червак...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 56); Кемпер швидко множив, не
забуваючи притому слухати цокотняву привітних жінок
і зверхньо покивувати головою і цідити своє «є, є»
(Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 357).
♦ Крізь зуби цідити див. зуб; Цідити [слова];
Цідити слово за словом (по слову) — говорити повільно,
неквапно, розтягуючи слова. — Хто? — здивувався
Остап. — Та той Мартин, — з награною злістю цідив
Гулька (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 137);
— А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму
боці? Совість заговорила? — цідив слова Мірошниченко
(Михайло Стельмах, II, 1962, 377); Обидві вони цідили слово за
словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли
якісь закони доброго розуму і високої вподоби (Нечуй-Левицький,
I, 1956, 185); Він неохоче відповів: — Яка вже там
робота? Копаюсь у ямі. Працюю в котловані гідростанції.
Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив,
як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко
говорити (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 96).