в означеннях
Тлумачення, значення слова «цідити»:

ЦІДИТИ, джу, диш, недок.

1. перех. Пропускати рідину через що-небудь (сито, полотно, сітку і т. ін.) для очищення. Що в середу корову доїла, А в суботу молоко цідила (Павло Чубинський, V, 1874, 92); Малу Падійку час саме до сну вкладати. Тож Мотря, перед сном, цідила їй свіжого молочка, принесеного від сусідки (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 80); Промиті розмочені гриби варять разом з морквою і коренем петрушки до готовності.. Відвар цідять, а гриби дрібно січуть (Українські страви, 1957, 91);
//  Пропускати світло, повітря і т. ін. Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Густі портьєри ловлять осінній день і скупо цідять у кімнату рожеве світло (Юрій Бедзик, Альма матер, 1964, 67); Легесенький вітрець, що цідив повітря крізь одяг, просто заморожував (Микола Трублаїні, I, 1955, 49).

2. перех. і неперех. Наливати через вузький отвір так, щоб рідина лилася тонким струменем. Ася, як той алхімік, підходила до барил і барилець, застромляла гумку і, потягши ротом у кінчик, цідила вино в сулії (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 423); Обережно і пильно кривить [Лукаш] очима на склянку, в яку до мірки наливає царську веселуху. Збоку можна подумати, що чоловік скупо цідить в посудину не горілку, а краплини свого здоров'я (Михайло Стельмах, I, 1962, 184);
//  Текти невеликим струменем (струменями). Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 5); Громаддя хмар цідили на землю холодну мжичку (Микола Олійник, Леся, 1960, 26);
//  Зливати рідину з якогось надрізу, точити кров з рани і т. ін. Часто він дивував старих і бувалих мисливців тим, що, перерізавши тварині горло, не цідив димлячу кров у жерстяну кружку, а пив прямо з горла тварини (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 416);  * Образно. Будяки понад дорогою цідили малиновий сік (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 326);
//  перен. Слабо світити. Осінній день сунеться поволі, сіре небо цідить бліде світло (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); Пасажир.. прихилився плечем до стовпа з ліхтарем угорі, що цідив у туман ріденьке, мов сирівець, світло (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 5).
Цідити кров (ріки крові) — убивати людей. Навіть не віриться, що є іще війни на землі, що нелюдська злоба в останніх корчах цідить ріки людської крові (Михайло Стельмах, II, 1962, 26).

3. неперех. Сильно, безперервно текти, лити. — А було то восени, дощ зимний цідив, як з ведра [відра] (Іван Франко, VIII, 1952, 159); Хоч з плеча його ще цідила кров, князь знову сидів на коні, їхав вперед, а за ним крокували вої (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 607).

4. перех. Ковтати рідину, повільно пропускаючи її крізь зуби. Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку (Панас Мирний, I, 1954, 334);  * Образно. Безсилий, бивсь об скелі він [Дніпро] В передчуванні згуби, І хвиль вали поміж руїн Цідив, немов крізь зуби... (Леонід Первомайський, II, 1958, 249);
//  розм. Повільно пити (спиртні напої). Стальський ще раз узявся за фляшку [фляжку] і поти цідив, поки не спорожнив її всю (Іван Франко, VII, 1951, 420); — Постривайте ж, вип'ю для сміливості, щоб голосу набратись, — сказала баба, цідячи ром через зуби (Нечуй-Левицький, III, 1956, 114); Пан Ромер з Самійлом край столу сидять І цідять із пляшки дешеве (Володимир Самійленко, I, 1958, 159).

5. перех. і без додатка, розм. Говорити неохоче, недбало. Хома дивиться мовчки, потому цідить до нього.., наче межи очі плює: — Хам ти... Червак... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 56); Кемпер швидко множив, не забуваючи притому слухати цокотняву привітних жінок і зверхньо покивувати головою і цідити своє «є, є» (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 357).
Крізь зуби цідити див. зуб; Цідити [слова]; Цідити слово за словом (по слову) — говорити повільно, неквапно, розтягуючи слова. — Хто? — здивувався Остап. — Та той Мартин, — з награною злістю цідив Гулька (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 137); — А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму боці? Совість заговорила? — цідив слова Мірошниченко (Михайло Стельмах, II, 1962, 377); Обидві вони цідили слово за словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли якісь закони доброго розуму і високої вподоби (Нечуй-Левицький, I, 1956, 185); Він неохоче відповів: — Яка вже там робота? Копаюсь у ямі. Працюю в котловані гідростанції. Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 96).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 225.

Коментарі (0)