ЦІКАВО.
1. Присл. до цікавий. Драма — цікаво
написана, легко читається... а проте зоставляє якесь чудне
враження (Панас Мирний, V, 1955, 423); Юля зуміла
побудувати доповідь цікаво і змістовно (Олесь Донченко, V, 1957, 463);
Ваня завжди багато і цікаво говорив (Андрій Трипільський, Дорога..,
1945, 55); Сиві малі очка бігали цікаво та свердлували
Славка до самого серця (Лесь Мартович, Тв., 1954, 231);
// у знач.
присудк. сл. Що то за гуляння на тім грищі було
превеселе! ..А що вже мені було весело та цікаво, то й не
сказати! (Марко Вовчок, VI, 1956, 229); [Микита:] Але
мені цікаво ось що.. Скажи мені, чим він тобі до
вподоби? (Марко Кропивницький, I, 1958, 74); Чого це над квітками
Схилилась дітвора? — Малим цікаво знати, Як бджілка
мед збира (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 25).
2. присл., розм. З інтересом, допитливо. Біля другого воза, схилившись на шкапу, стояв ще молодий парубок і цікаво дивився на вас (Панас Мирний, IV, 1955, 311); Маруся цікаво слухала, що оповідав їй батько про шахти (Борис Грінченко, I, 1963, 376); Вартові пропустили валку, цікаво зазираючи до балагули (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 69).