ЦІ́ЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. Те саме, що цілитися. Цілив в ворону, та попав в корову (Номис, 1864, № 1784); — Що оглянеться він [арештант], — а очі аж горять, — я все в нього цілю, все в нього цілю. Та так аж до села довів (Гнат Хоткевич, I, 1966, 88); Невідомий, сховавшись за стовбуром, цілить жінці просто в голову... — Гей, — гукає Явдоха. — Гей, не стріляй! (Олесь Донченко, III, 1956, 54).
2. перен. Мати на увазі кого-, що-небудь, натякати на когось, щось. [Ізоген:] Наш ворог тямить, чим держиться церква, — і вже не важить на овець, лиш цілить у пастирів, щоб розточить отару (Леся Українка, III, 1952, 297); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справні, тим більше, коли відомості йдуть в обласні організації (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 161); — А вся ця нерозпорядливість від чого? — люто витріщається Барильченко. — Думаєте, від нестачі ума? Від риб'ячого серця — ось від чого! Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 275).