ЦІНУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка.
1. Визначати, призначати ціну (у 1 знач.); оцінювати.
Не вийшов цінувать, а вийшов продавать (Номис, 1864,
№ 10543); В будинку лісника, що тепер правив за
прикордонний пункт, офіцер розірвав пакета, що передав
йому літній жандарм, перечитав папірець і оглядів нас
поглядом людини, що цінувала вартість худоби (Олесь Досвітній,
Вибр., 1959, 180);
// Робити опис і оцінку майна для
продажу за борги. З кріпаків правили викупні. Кріпаки
не хотіли платити. Давай їх худібчину цінувати та
спродувати... (Панас Мирний, II, 1954, 217); [Стеха:] Ох,
матінко, цінують, цінують! Одна одним коровка
[корівка] зостанеться!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 445); —
Кажуть, — почав Грицько, — що щось приїде, одбере у нас
луку і гроші за те, що косили її. А якщо не дамо грошей,
так цінуватиме (Борис Грінченко, II, 1963, 146).
2. діал. Збираючись купити що-небудь, торгуватися. Тут [на ярмарку] уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, — усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Марко Вовчок, VI, 1956, 230).
3. перен. Те саме, що цінити 2. Ти сам [поете] свій вищий суд, Сам найсуворіше ти свій цінуєш труд (Микола Зеров, Вибр., 1966, 396); Всі на кораблі ставилися до нього [Т. Г. Шевченка] по-дружньому — уважно, привітно і ввічливо. Вони шанували й цінували в ньому митця, художника, поета і людину (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 266); [Стьопа:] Валю, хоч ти мене й образила сьогодні, але послухай, як я тебе підтримаю, слухай і цінуй (Олександр Корнійчук, I, 1955, 86); Тут у горах люди дуже цінують рівні місця.., через те хат у селах, як в городах та містечках, дуже густо! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 401); Стульцев пильно подививсь на Химченка: — А знаєш? я скажу тобі, що з тебе порядний егоїст... Ти зовсім не вмієш цінувати приятельської ласки (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 313); [Марія Василівна:] Не спинять, А цінувати треба мить щасливу... їх для життя збирайте бережливо, Пишіть, малюйте (Іван Кочерга, III, 1956, 159); Іван Франко високо цінував поезію Лесі Українки (Максим Рильський, III, 1956, 112); Дуже цінував Ізаров молоду дружину за її розум і незвичайну кмітливість (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 21).