Словник української мови

ЦІП 1, а, чол. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Став молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (Олекса Стороженко, I, 1957, 33); В лісі несподівано встав гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (Степан Васильченко, III, 1960, 190); — Це я, тату, ніяк не навчуся, — озвалася, червоніючи, Секлета. — Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 106);  * У порівняннях. Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 248); Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 131).
♦ Махати ціпом — молотити ціпом. Цілу зиму [Карпо] то в попа, то в пана ціпом махав, не нахваляться ним, такий робітник (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); — Ото, яка наука страшна, то не ціпами махати! (Василь Стефаник, I, 1949, 115); — Іване, а ти мастак брехати? — несподівано запитав я Кульбабенка. — Умію.. Брехати — не ціпом махати (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 77).

ЦІП 2, ЦІП-ЦІП, ЦІП-ЦІП-ЦІП, виг. Уживається для кликання курчат. Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тьу! Там неслось: ціп-ціп-ціп! (Панас Мирний, I, 1954, 236); Залишивши правку учнівських зошитів, вона вийшла подивитися на своїх курчаток. Поглядом ковзала по двору, примовляючи: ціп-ціп-ціп (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 31).