ЦІПКИ́Й, а, е, діал.
1. Цупкий (у 3 знач.). На гарбу видираються ще дві розхристані молодиці з ціпкими руками (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 9); Михайло спав солодким сном коло самої хижки, коло дверей, коли чує.. малесенькі рученятка обвилися коло його, наче ціпка хмелинонька, і голосочок шепоче: «Братику! братику!» (Марко Вовчок, I, 1955, 341); Оксані од сліз полегшало, і вона заснула, обкрутившись коло матері, як ціпка березка з рожевими квіточками кругом дерева (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 337); Здорове, привітне лице мороз ціпкий нарум'янив (Іван Франко, XIII, 1954, 38); * Образно. Ніч. Змагається на горах холодний розхлябаний вітер з ціпкою ще зимою й коли-не-коли тужливим плачем трембіти покотить лисими верхами (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 194).
2. перен. Який уперто й наполегливо добивається своєї мети; стійкий, упертий. — Обскочили нас тухольці, кажеш? — кликнув він радісно. — ..Тухольці ціпкий народ: кого раз в руки зловлять, то вже не люблять пустити (Іван Франко, VI, 1951, 102).