ЦЯЦЬКО́ВАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до цяцькувати. Кудрявець розповідав, як, розкопуючи один курган, знайшли стародавню колісницю, цяцьковану зовні різними кістяними прикрасами (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 305); Важка чаша Кастель-Дуранте, блакитна, як італійське небо, цяцькована білими грифонами, арабесками і амурами, завзісди привертала увагу гостей (Олесь Донченко, III, 1956, 43); Віктор побачив високу худорляву постать дівчини в чорному оксамитовому платті, цяцькованому срібними зірками (Олесь Донченко, V, 1957, 461); Я розглядаю Гретхен, наче якусь бездушну, але дорого цяцьковану річ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 173); На узгір'ї світлім Ми спочивали серед буйних трав, Цяцькованих, мережаних квітками (Максим Рильський, III, 1961, 194).
2. у знач. прикм. Прикрашений, оздоблений (про
предмети, речі і т. ін.). Валка простувала величезним
майданом з витолоченою травою.. і під'їхала до
величезних цяцькованих воріт (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 69);
А щодо давньої, цяцькованої збруї.., скажу, що гідне
похвали Сідло найвищої (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл.
Рильського, 1949, 334);
// Розмальований (про посуд,
будівлю і т. ін.). — Скільки правиш за макітерку? Ось
гроші! — і виклав [дядько] на цяцькований таріль два
подвійні динари (Олександр Ільченко, Козацькому роду... 1958, 183);
Хата була стародавньої краси, уставлена лавами й
скринею, на полицях повно цяцькованих тарілок
(Юрій Яновський, II, 1958, 215); Спробувала була Яресьчиха
влаштувати його пастушком до багачів. Повела його
до цяцькованих ґанків, під бляшані крівлі (Олесь Гончар, I,
1959, 8);
// Прикрашений візерунками, мережаний (про
тканини). — Оце так! надіну оту цяцьковану юбку!
Скажуть люди, що я ряба та периста, як наша телиця
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 379); В учителя й справді гарно
було. Стіл застелений був скатертиною цяцькованою
(Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 42);
// З начепленими
прикрасами (про живі істоти). Цяцькований Осел
придбав нову біду: Де не повернеться, усе не до ладу, Чи
шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить —
палюгою частують (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 137).