ЦЬКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. перех., ким і без
додатка. Напускати собак на кого-небудь. Приходить
[пес] до колиби надвечір, а вівчарі почали його цькувати
своїми псами (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 163); —
Бабусю, а як поприлітають лелеки, то ви скажіть Плачинді,
хай їх собаками не цькує (Михайло Стельмах, I, 1962, 7);
Кирило Іванович насилу одбився від собак. Коли він
мотався.. на всі боки, то суддя стояв на порозі, цькував
і сміявся (Панас Мирний, I, 1954, 162);
// Заганяти і вбивати
звіра, дичину з допомогою собак.
2. перен., розм. Переслідувати кого-небудь різними
нападками, наклепами і т. ін., знущатися з когось.
Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали
сердешну волю Та й цькуємо (Тарас Шевченко, I, 1963, 324);
[Павло:] Всі ви умієте з-за вугла цькувать та в кишені
дулі давать!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 369); — Я ніколи не
був проти миру, — відповів хаджі. — Це ти мене скрізь
цькуєш, висміюєш, ганьбиш перед біднотою (Олесь Донченко, I,
1956, 153);
// Підмовляти до ворожих дій, підбурювати
проти когось. — Ви таки його [дяка] стережіть,
Єфросинія Андріївна, — цькував Колісник.. — Хіба я не
знаю? — гримнула дячиха. — Знаю! (Панас Мирний, III, 1954,
86).