ЦНО́ТА, и, жін.
1. Доброчесність, чеснота. Цнота й покора не має місця у панського двора (Номис, 1864, № 1313); [Калеб:] Ся душа в гріхах ще, може, не зовсім погрузла, ще, може, є в ній хоч єдина цнота (Леся Українка, III, 1952, 80); Ми вирішили берегти чистоту нашого життя і не блазнитися. Ми гадали, що цнота і моральна чистота — необхідні супутники справжнього служіння мистецтву (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 115).
2. Невинність, непорочність. Немає хижацтва в моїм
почутті, Немає в йому і болота, Його не цурались би
навіть святі, Сама не цуралась би цнота (Дніпрова Чайка,
Тв., 1960, 302); Незборима його цнота принаджувала
до парубка цю бувалу в бувальцях вісімнадцятилітню
молодичку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 456).
♦ Загубити цноту — втратити невинність. —
Нецілованою прикидаєшся? — Тимко тихо, але злорадно
засміявся. — А цноту, мабуть, ще пастушкою
загубила? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 38).