Словник української мови

ЦНОТЛИ́ВО. Присл. до цнотливий. Чудесна суконька! Отут, на грудях, геть-чисто закрито, глухо, до самої шиї, а спина — гола. Привабливо й цнотливо (Юрій Бедзик, Альма матер, 1964, 7); Залізняк обійшов машину. Ця перевірка здалася йому зайвою. Сам цнотливо чесний і вимогливий до себе, він був переконаний у чесності своїх товаришів (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 98);
//  Те саме, що сором'язливо. Перед ним цього пам'ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 61); Вискочивши на берег і побачивши у ставку голих людей, дівчина від здивування розгубилась і цнотливо опустила очі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 25).