ЦНОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Доброчесний, сповнений
чеснот. — Коли б я не був вдячний пану за виховання, я б
довів пану шаблею, що моя мати була і є цнотлива пані
(Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 50); Сільська дівчина більш
ніж яка ревно береже своє кохання від заздрісного ока,
більш ніж яка цнотлива в своїх почуттях (Валентин Речмедін, Весняні
грози, 1961, 318); * Образно. На вулицях Москви
спохвату розпродавалися букетики ніжних і цнотливих
кримських пролісків (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 241);
// Сповнений чистоти, невинності. Знайома Йосифова
мелодія виходить над усе, та ось він і сам починає
цнотливий танок (Юрій Яновський, II, 1958, 21); Тетяна викликала
заздрість свіжістю й цнотливою незалежністю (Іван Ле,
Історія радості, 1947, 131);
// Який відбиває душевну
чистоту (про вигляд, вираз обличчя, погляд і т. ін.).
Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово
не зривалося ні в кого з уст. Не лише розмови, а навіть
погляди бійців прибирали якогось цнотливого виразу
(Олесь Гончар, III, 1959, 199).
2. Який не втратив невинності, непорочності. Павло підійшов тихо й непомітно, наче підкрався, злегка торкнувши Оксану за плече. Так і кинулась, готова ляснути нахабу по руках, недоторканна й цнотлива (Василь Кучер, Голод, 1961, 70); — Галинка мусить бути зі мною. Нехай не буде моєю дружиною, нехай залишається цнотливою дівчиною, але тільки зі мною (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 34).