Словник української мови

ЦУР, виг., розм. Уживається для заборони торкатися чого-небудь, брати, привласнювати що-небудь, робити щось (в старовину в заклинаннях, тепер перев. в іграх). Помічена падуча зірка зараховувалася тій з дівчаток, яка перша помітить, «зловить» її і перша встигне гукнути: — Моя! Цур моя! (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 27); [Конон:] Стійте! Станьте ж ви, братця, тут, цур до хвіртки не наближаться (Марко Кропивницький, II, 1958, 449);
//  Вигук, яким скріплюють яку-небудь умову, домовленість і т. ін. (перев. в іграх). [Настуся:] Е, ні! стривайте, цур не грать. А то не буду й танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквічаюсь [заквітчаюсь] (Тарас Шевченко, II, 1963, 191); Юркові щось спадає на думку, і він каже: — А знаєш? Зараз і вгадаю. Тільки цур: не критися, казати правду (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 5);
//  кому, чому. Вигук, що вживається, щоб висловити незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. — Нехай вам цур, вражим бабам! Од вас усе лихо стає на землі! Лучче з вами зовсім не знатись! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 195); — Ой боже мій! я б і грошей тих не схотіла через той страх. Цур їм, тим грошам (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 333); Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду (Андрій Головко, II, 1957, 24); — Цур вам! — підхопився Петру. — Що це ви таке верзете, чоловіче? Отямтеся? (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 188);
//  Уживається при бажанні позбутися, не згадувати кого-, чого-небудь, відвернути щось (перев. з частками хай, нехай). Прохаєте оповістити вам усяку пригоду у подробиці — годі! Се тепер, удень, та й те, поки ще не чули, то прохаєте, храбруючи, а прийде ніченька, спати не будете — цур йому! (Марко Вовчок, I, 1955, 330); — А я й не тямлю, що зо мною було, — стогнав Ведмідь. — Те тілько тямлю, що я перший і останній раз в життю [житті] пробував літати! Хай йому цур! (Іван Франко, IV, 1950, 90); У нас не холодно, — і справді тепер 11° тепла.. Але ся благодать почалась тільки з вчорашнього дня, а то було таке, що нехай йому цур, бодай не верталось (Леся Українка, V, 1956, 218).
♦ Цур дурня та (й, і) масла грудка див. масло; Цур тобі (йому, їй і т. ін.), пек тобі (йому, їй і т. ін.); Цур тобі (йому, їй і т. ін.) та (і) пек тобі (йому, їй і т. ін.): а) виражає побажання позбутися кого-, чого-небудь, не мати справи з кимсь, чимсь. Царівна в плач: — Цур! Пек йому!.. Зістанусь дівкою довіку! Нехай не буду нікому, Ніж мужем мать сього каліку! (Українські поети-романтики.., 1968, 284); [Петро:] Коли я не вгоден вам, я хоч зараз оддаю булаву свою; і не хочу, і цур йому, і пек... Вибирайте собі кого знаєте (Микола Костомаров, I, 1967, 184); — Коли ви, бабо, бачили, як я сало крав? — питається він гугняво. — Задавись ти з своїм салом! О дійди від мене, цур тобі, пек тобі! (Любов Яновська, I, 1959, 87); б) уживається, щоб висловити незадоволення ким-, чим-небудь. — Ну, коли Арсен довідається про все, не простить їй.. — Цур та пек тобі! А це ж чого? (Євген Гуцало, Передчуття.., 1971, 156).