Словник української мови

ЦУРАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., кого, чого, рідко що, ким, чим і без додатка. Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь. — Знаю, — каже [Маруся], — що він мене не кохає; се я давно і добре знаю, — та він мене і не цурається (Марко Вовчок, I, 1955, 236); Не тільки її, а й її матір стару стали цуратися люди (Панас Мирний, II, 1954, 45); — Не зможу прийти, Ничипоре, кланяйся Марії, хай заходить, не цурається (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 32); Третього ж року щось став [чоловік] сумувати, кинув хазяйство, цурається хати (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 340); Не журися, небого! Чого ти? За красу б тебе всяк поєднав… Та сама ти того все цуралась (Іван Манжура, Тв., 1955, 68);  * Образно. [Марія:] Наливайте по повній, щоб наша доля нас не цуралась (Олександр Корнійчук, II, 1955, 186);
//  Ухилятися від чого-небудь (яких-небудь дій, справ і т. ін.); гребувати. [Руфін:] Юпітер не цурається з'явитись Серапісом в Єгипті чи Амоном (Леся Українка, II, 1951, 351); А чи міг він цуратися чорної роботи? (Натан Рибак, Час, 1960, 168); Гозберг нічого не цурався: перекупити й спродати з рук до рук яку худобину, бочонок оселедців, ящик мила чи кілька низок цибулі (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 294);
//  Не виявляти інтересу до чого-небудь, зневажати що-небудь. — Ой, дядьку, не глузуй! — озвався молодий: Бідне на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 49); Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний — Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного свого (Володимир Самійленко, I, 1958, 75); — Не дарма я журюсь і слізками вмиваюсь, Не дарма я прісця і сім'ячка цураюсь (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 79); Ті ж, хто не цурався пекучої рідини, ті не могли спокійно дивитися на горілку з перцем і калганом, на різні наливки та варенухи (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 200).
♦ Цуратися хліба [й солі] див. хліб; Цуратися хліба-солі див. хліб-сіль.