в означеннях
Тлумачення, значення слова «цурка»:

ЦУРКА, и, жін.

1. Короткий обрубок дерева; цурпалок. Біда біду, як кажуть, кличе: Десь хлопчик недалечко був. На його [Голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 77); — Я спалила свій ціпок — ох, ох, — Обдурила діда й бабу — обох. За шматочок дерева — цурку — Маю тепер з пір'ячком курку! (Іван Нехода, Казки.., 1958, 67);
//  Тріска, скалка. Працює дятел, аж цурки летять (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 95);  * У порівняннях. [Сильвестр:] Як почне [Микита] дрова рубати, — Страшні дуби, мов цурки, розсіка (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 27); Синьою смугою спалахувало лезо шаблі, і зрубане пруття цурками розліталося на всі боки (Олесь Донченко, I, 1956, 71).
До цурки: а) на дрібні шматочки. Я перескочив через межу і ринувся просто на них [фашистів], вскочив у саму їхню гущу. Одного метнув через себе багнетом. На другому розбив до цурки приклад (Юрій Яновський, I, 1958, 313); — Слухай, Лукійко, у неї [матушки Раїси] лозини немає.. Ту, що була, вона ж до цурки побила на Улянці (Олесь Донченко, III, 1956, 36); б) повністю, нічого не залишивши. — Ну, держіться, Карпе Власовичу, — жартував Заруба. — Тепер уже ми вас розкуркулимо. Бачте, скільки гостей найшло? Все вип'ють і поїдять до цурки! (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 164); Вороги мають намір усе, що ми робимо, знищити до цурки. Знищити нас фізично, стерти навіть сліди наші (Олександр Довженко, III, 1960, 189); На цурки — на невеликі частини. В колінах захрумтіло, і здалося, що то стан його такий крихкий і ломиться на цурки (Іван Ле, Україна, 1940, 96); Той [Никанор] сидів біля столу у свиті, як прибув, нероздягнений, і здавалось, що його чорна постать от-от роздушить на цурки білий чистий стіл (Іван Микитенко, II, 1957, 88).

2. Невеличка, загострена з одного боку паличка, за допомогою якої в'яжуть снопи, туго скручуючи перевесла. Солоха, як і раніше, впевнено й швидко в'язала сніп за снопом. Спокійно, без зайвої хапливості, крутила вона перевесла, вправно орудувала цуркою (Олесь Донченко, IV, 1957, 255); Северко пересів під віз і дивився, як батько, мати, Карпо і Христя, не розгинаючись, мовчки врізались серпами в густу лаву жита, залишаючи по собі туго зв'язані цуркою снопи (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 11); Ніколи ще не милували вони, Смолярчуки, злодіїв. Ніколи! Він, Кирило, сам, своїми руками, крутив цуркою і ламав руки (Григорій Косинка, Новели, 1962, 182);  * У порівняннях. А прийде ніч — жаль цуркою скрутить йому серце. Проймає наскрізь душу, одбере силу, одбере міць (Панас Мирний, IV, 1955, 181).
Цурка [навіки] кому, чому — кінець кому-, чому-небудь. Ходять селяни, чавкають драними чобітьми по бездоріжжю і тихо, з осторогою промовляють один до одного: — Ну що? Га?.. — Та хто ж його знає... Кажуть, що тепер панам цурка навіки... (Іван Микитенко, II, 1957, 7).

3. Маленька паличка, яку в селянському одязі використовують як ґудзик. Був ще я невеличким. Штанці на мені білі, до цурки (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 163); Лишалося тільки цурки попришивати, бо ґудзиків не було (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 515).

4. Кругла, загострена з двох боків дерев'яна паличка для дитячої гри. Виріжи [виріж] палку-булавку Цурку ганяти за гаєм (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 167); З кийками в руках вони [школярі] бігають навколо ямки, в яку треба загнати «свинку» — дерев'яну цурку (Олесь Донченко, VI, 1957, 241);
//  Дитяча гра, в якій кийком вибивають шматочок дерева з окресленого на землі кола чи з викопаної для цього ямки. Павлик, вибравши годину, знов утікав до наймитів, бігав по степу, гуляв там в гилки, в цурки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 445); — Стидався би, Тимофію! Як ти до дядька Оксентія кажеш? Що, ти з ним у цурки бавився чи разом свині пас? (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 92).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 251.

Коментарі (0)