в означеннях
Тлумачення, значення слова «цурпалок»:

ЦУРПА́ЛОК, лка, чол.

1. Відрубаний, відбитий або відламаний шматок деревини, лозини і т. ін.; уламок, обрубок. Він тихо пройшов до чийогось тину, виламав цурпалок і пішов знову до гамазеїв (Борис Грінченко, I, 1963, 257); О. о. Гервасій та Протасій зайшли у ліс, роздивилися кругом, вибрали цурпалок як товстіший і суковатіший, сяк так пообтинали сучки й гілля і поїхали (Степан Васильченко, I, 1959, 369); Тарное кинув у багаття цурпалок, що підкотився йому до ніг (Олекса Десняк, II, 1955, 67); Оце зараз буде сухий дуб, а від нього вже й цурпалком до Попового хутора докинеш (Гнат Хоткевич, I, 1966, 165);  * Образно. А коротколиций тюремник зашипів завченими цурпалками тюремних команд (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 462);
//  Те саме, що шматок 1. Переборюючи течію й цурпалки льоду, я підплив до Жабі, що зовсім поринула у воду, і підхопив її під пахви... (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 183);
//  Обламані стебла трав'янистих рослин. Так баба його як нагодувала одну зиму бадиллям з картоплі, а другу маковими цурпалками, так він захляв, що не може й ногами ходити (Українські народні казки, легенди.., 1957, 415).
На цурпалки — на дрібні шматки. Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому й не спіши, Олександре, поперед батька в пекло (Михайло Стельмах, II, 1962, 41); Привітався не привітався Петро, одразу за сокиру. Цюкне — ясен на цурпалки розлітається (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 88); Серце Кирила Сидоренка билося в грудях, наче хотіло розбити їх на дрібні цурпалки (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 287).

2. Залишок покаліченої або ампутованої руки чи ноги. [Шрам:] Ей, бабо, гріх! Нехтуєш, бачу, нами! Хіба ж пак ми не лицарі? Гай-гай! Що ж, що рука утята? І цурпалком недобитків локшитиму!.. (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 482); Його [Андрія] брали за руку і уважно роздивлялись безпальчий цурпалок, наче бачили вперше (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85);
//  Обрубок (хвоста). Кілька разів оглянувшись, пес чвалає жебрати далі. На цурпалкові його хвоста помітне велике незадоволення (Володимир Бабляк, Літопис, 1961, 67);
//  розм. Куценький хвостик. Шугнув молодий заєць, підкидаючи задні ноги. Він безсоромно кивав чоловікові каштановим цурпалком хвоста (Михайло Стельмах, II, 1962, 298).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 251.

Коментарі (0)