Словник української мови

ЦУРУПА́ЛОК, лка, чол. Те саме, що цурпалок. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Панас Мирний, IV, 1955, 11); Дивлюся, як веселий вогонь переплигує з лозинки на лозинку, як закипає на вільхових цурупалках жовтаво-пінява юшка (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 33); [Марічка:] Ну й сіно! Самі цурупалки (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 112); — Патрон вибухнув, і чотири пальці наче ножем одбатувало. ..А оце питаю, чому не жениться? Відповідає: якій дівчині я потрібний з оцим цурупалком (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 129);  * Образно. [Мотронька:] А чудний ти який, Микитко, сьогодні! От право. Аж жаль бере. Та тільки який же з тебе парубок! Цу-ру-палок! (Микола Куліш, П'єси, 1960, 74);  * У порівняннях. — Скільки разів намірявсь [я] наложить на себе руки, а нічого не вдіяв: повішусь — гілляка зламається; бурхнусь у воду, щоб утопиться, — плаваю, як цурупалок (Олекса Стороженко, I, 1957, 353).
♦ Дурний як цурупалок — дуже дурний. — Як се так? от вигадав! — засміявсь сотник Андрущенко. — У твої, бач, штани закон убрався! Та ти глузуєш, з нас, чи ти зовсім дурний як цурупалок! (Данило Мордовець, I, 1958, 138); На цурупалки — те саме, що На цурпалки (див. цурпалок). — Уже я те ружжо [рушницю] до скількох раз бив на цурупалки — а він його шворками перемотузує — і далі своєї, — скаржився Гордій (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 233).