ЦВІ́РКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Те саме, що цвірінькати 1, 2. — Ви, мабуть, знаєте, що панна Маня й доктор виїжджають позавтра вже зовсім! — Знаю! .. В нас про це навіть горобці цвіркають (Ольга Кобилянська, III, 1956, 240); Цвіркає у запічку цвіркун (Петро Колесник, Терен.., 1959, 19); В полі, замість лагідних цвіркунів, цвіркали налазливі кулі й вищала шрапнель (Яків Качура, I, 1958, 395).
2. розм. Спльовувати крізь зуби; чвиркати. Це був Пувичка. Його голос, і навіть чутно, як він у темряві цвіркає крізь зуби слиною (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 139).
3. розм., рідко. Те саме, що цвікати.
♦ Цвіркати в очі (в вічі) — те саме, що Цвікати в очі
(в вічі) (див. цвікати). Дорікав так Ковалеві рід увесь.
А за родом і господарі поважні ковалівські в очі цвіркали
(Яків Качура. II, 1958, 108); Докію вони щодня заставляли йти
на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі,
що не ходять у поле (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 81).