Словник української мови

ЦВІРКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до цвіркати. Гримнув постріл, куля цвіркнула десь вище голови Чумаченка (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 312); Трифонов зціпив зуби і цвіркнув слиною крізь них (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 297); — Ґазда дома? — питає [Крученючка] Доцьки, по-чоловічому цвіркнувши слину крізь рештку зубів (Ірина Вільде, Сестри.., III, 1958, 329);
//  Сказати крізь зуби що-небудь зневажливе. — Боїшся, щоб Грицько ціпка не дав? — цвіркнула Ївга (Панас Мирний, III, 1954, 40); — Я проведу, Степко. — А я не боюсь! .. — Подумаєш, — цвіркнув крізь зуби Дмитро (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 148); Пувичка цвіркнув крізь зуби: — Здоров. Чого дивишся? Не пізнав, може? (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 112).