Словник української мови

ЦВЯХУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. Оббивати цвяшками; вбивати цвяхи.  * Образно. [Унук:] Це вже старець наш знову зложив думу. [1-й слухач:] І все до прикладу... аж голосить, та словом тим так і цвяхує в серце (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 472);
//  Прикрашувати, оздоблювати бляшками.  * Образно. Великими німецькими чобітьми цвяхує [Мірошниченко] припалу пилом дорогу (Михайло Стельмах, II, 1962, 13).