Словник української мови

ЦВИ́НТАРНИЙ, а, е. Прикм. до цвинтар. Кидається [Петро].., перелазить через цвинтарний штахет і прожогом летить з гори (Степан Васильченко, II, 1959, 119); Мар'ян хотів був знову повернутись на кладовище, але передумав і пішов не до цвинтарної, а до проданої землі (Михайло Стельмах, I, 1962, 177); Цвинтарним холодом війнуло на Катрю (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 290).
♦ Цвинтарна тиша — мертва, зловісна, моторошна тиша; тихо, як на цвинтарі. Могилки, порослі бур'янами, похилені хрести, спалені дерева і якась особлива цвинтарна тиша неприємно вразили Корольова (Анатолій Шиян, Магістраль, 1934, 7); Цвинтарне ложе див. ложе 1.