Словник української мови

ЦИГА́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до цигани. Весела кумпанія закликала Соломію, частувала вином, та Соломія, не розуміючи циганської мови, ухилялась од запросин — врешті, їй було не до того (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 372); Як це незвично, навіть химерно звучить у наш час — циганське ворожіння (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 194); Терентій, закипаючи в душі, прислухається ще якусь хвильку до музики, яку видобувають з інструмента темні циганські руки, й повертає ліворуч, а циган, підвівшись, пильно стежить за вершником... (Михайло Стельмах, I, 1962, 499);
//  Такий, як у циган. Не такі дочки в Василя Семеновича: якісь циганки повдавалися! З чорними очима, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний, I, 1949, 206); Красик швидко повернув голову. До нього весело посміхався своїми жвавими циганськими очима Іван Бойцов (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 100);
//  Власт. циганам (про характер, вдачу). Я дарма що біла, а маю циганську натуру, і вештатись по світі мені мило (Леся Українка, V, 1956, 294); — Ох ти ж і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 257);
//  Узвичаєний у циган (про одяг, прикраси). З ванькира урочисто вийшла Федора, байдуже глянула на Клима і розтулила перед Супруном кулак. На її долоні лежало дві пари циганських сережок (Михайло Стельмах, II, 1962, 123);
//  у знач. ім. циганська, кої, жін. Те саме, що циганочка1 2. І чеше Ванька вільної циганської, і руки в нього в такт по халявах дрібушечки вибивають: — Тра-та-та! (Остап Вишня, I, 1956, 59).
♦ Будеш скакати (танцювати) циганської халяндри; Поскачеш (потанцюєш) [у мене, у нас] циганської халяндри див. халяндра; Циганська голка — велика швацька голка. [Іван:] От пішли ми далі. Коли це чую, щось під коліном неначе мене циганською голкою штрикнуло (Марко Кропивницький, I, 1958, 111); Дідок завжди сидів у своєму кутку за піччю, розіклавши біля себе своє немудре майно: ножиці, циганську голку, нитки і різне шкураття, — майстрував онукам теплу одежину (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 358); Циганське життя — життя без постійного домашнього притулку. — А я б радий вже будлі-де [будь-де] й осістись: мені вже трохи обридло бурлацьке та циганське життя та блуканина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 224); Діти люблять, люди поважають, колеги умовляють: — Годі вам жити циганським життям, залишайтесь назавжди у нас «директором». Ми тут вас оженимо й прикріпимо до місця (Степан Васильченко, IV, 1960, 37); Циганське сонце — те саме, що місяць 1. Холодне циганське сонце світило тепер уже їм десь із-за потилиці (Олесь Гончар, I, 1959, 213); Циганське тепло — те саме, що холод 1. — До неї [Прохорихи] коли взимку не прийдеш, то все в хаті циганське тепло (Нечуй-Левицький, III, 1956, 334); Циганське шатро — легке переносне житло циган, споруджуване в формі конуса з тканини, шкур і т. ін. Вона [князівна Богаза] перекинулась голубкою.. Сіла вона на дереві в лісі, щоб одпочити, коли дивиться — під деревом стоїть циганське шатро (Нечуй-Левицький, III, 1956, 296); Циганський піт пробирає (пробрав) див. пробирати; Циганський піт проймає (охоплює і т. ін.) див. піт; Циганський романс; Циганська пісня — жанр російського романсу, пісні, який склався під впливом особливої манери їх виконання циганами. — Вам от циганські романси не до вподоби, а коли б ви почули, як їх самі цигани співають (Леся Українка, III, 1952, 600); У прийомній за столом сидить Людмила Федорівна. Вона переглядає папери, пише, наспівуючи мотив «пристрасного» циганського романсу (Захар Мороз, П'єси, 1959, 280); Циганський табір: а) група родин циган, які кочують разом; місце їх розташування. — А ти що за один? — помітив турок Івана, — теж, видно, з циганського табору? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 381); В циганському таборі — тривога. Хто скаче так шалено до їхнього табору? Яке ще лихо впаде на їхні голови? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 69); Дорка йшла з Павлом Гейбом, старшиною.. Вони наблизились до підвід, які здалися їм циганським табором (Юрій Яновський, Мир, 1956, 110); б) безладне скупчення людей, тварин, возів і т. ін. Що мене найбільше вразило тут [у Неаполі], то вуличне життя. Скрізь — і в Венеції, і в Флоренції, і в Римі — життя європейське, більш-менш спокійне. А тут пекло, циганський табір. Такий крик на вулицях, що себе не чуєш (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 270); Сонце сяяло, коні іржали, румуни, звільнившись від них, як від тягаря, розкинулись поблизу циганським табором і вже весело варили щось на бездимних вогнищах (Олесь Гончар, III, 1959, 73).