Словник української мови

ЦИГАНИТИ, ню, ниш, недок., перех. і без додатка, розм. Випрохувати, видурювати що-небудь; канючити. — Вона таки зараз піде циганити до архієреїв, до архімандритів та до багатеньких намісників по монастирях, буде просити буцімто на свою бідность [бідність] (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 293); Підводу пригнав Миколка і вже шушукався із Чумаченком, циганив гранату (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 324);
//  заст. У весільному обряді — ходити по хатах переодягнутими циганами та ін. і випрохувати різні речі, щоб поміняти їх потім на горілку. Після перезви учасники бенкету.. переодягаються циганом і циганкою, москалем, євреєм; іноді чоловік переряджається жінкою, а інший церковним старостою, і всі разом, в супроводі музики, йдуть циганити (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 143);
//  Обманювати, шахрувати. [Півторак:] А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настілько знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять. Я вам зараз сказав: куме, тут циганять (Іван Франко, IX, 1952, 43).