ЦИНІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який виявляє цинізм (у 1 знач.), безсоромність. Грубий з усіма і цинічний, він пив, розпутничав і споював інших, він шаленів, і в ньому наче вулкан грязі закипав (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 301); Стала [Клавдія] цинічною і вульгарною, як дівка на вулиці. Дивилась тепер на життєву панораму без завіси (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 454).
2. Сповнений цинізму (у 1 знач.); безсоромний. На
тюремному дворі сірі халати перекидались догадками,
цинічними увагами та переморгувались (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 192); І знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим
акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки
з кокетливими жестами (Леся Українка, III, 1952, 577); — Чи
ти б ото так дома комизилась? Мабуть, хотілося б
зробити і більше і краще. Одарка здивовано пхекнула:
— Порівняла. То ж для себе! — Така цинічна відповідь
збила Марію з толку (Петро Панч, II, 1956, 478);
//
Брутальний. За всі роки, які я прожив у батьковій хаті, я ні
разу не чув брудної лайки чи якого цинічного слова (Степан Васильченко,
IV, 1960, 10).