ЦИРУ́ЛЬНИК, а, чол., заст. Перукар, який також виконував деякі обов'язки лікаря (пускав кров, ставив п'явки і т. ін.). Цирульник, стрибаючи то ліворуч, то праворуч, підголював панські щоки і підправляв пишні невеличкі бачки (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 49); Від'їхали лікарі, цирульник склав свій інструмент пускати кров, розійшлися по селу бабки й знахарі (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 287); — їв Ізмаїлі-місті теж побував. Там мене турок у ногу влучив. Казав цирульник, що куля сама мусить вийти, а вона щось і досі сидить (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 40); * Образно. З женця, що зажинає при корені, глузують, що він «цирульник» (Юрій Смолич, I, 1947, 117).