в означеннях
Тлумачення, значення слова «да»:

ДА 1, спол., діал.

1. єднальний. З'єднує однорідні члени речення або цілі речення. На селі стихло; хіба де стукне віконце да проскочить попід ворітьми хисткий парубок (Марко Вовчок, I, 1955, 71); Биймо да биймо панів з паненятами! (Павло Тичина, I, 1946, 218).

2. приєднувальний. Приєднує речення або члени речення, що доповнюють чи уточнюють раніше висловлену думку. Вона мені: — Да ти, мабуть, зроду дурний! да ти се, да ти те! (Марко Вовчок, I, 1955, 76).

3. протиставний. З'єднує члени речення або цілі речення з протиставним значенням. Для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? (Євген Гребінка, I, 1957, 83); — Ревеш, вітре, да не плачеш, По тобі не тяжко (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 23).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 201.

Коментарі (0)

ДА 2, част., розм., рідко.

1. ствердж. Уживається при передачі підсумку роздумів з приводу чого-небудь у знач. так, дійсно. Да, хороша-таки штука життя (Андрій Головко, II, 1957, 179);
//  Уживається при несподіваній згадці про щось забуте або пропущене у попередній розмові, при раптовій зміні теми розмови і т. ін. — Да, — раптом згадав Сергій Іванович. — Подзвоню ж на станцію (Андрій Головко, I, 1957, 470); — Да, я не сказав, як потрапив до Маші (Юрій Яновський, II, 1954, 77).

2. підсил. Уживається на початку речення для підсилення виразності висловлювання. — І чого в тебе такі очі смутні? — Да того, може, що нездужаю (Марко Вовчок, I, 1955, 195); — Да ви просто геніальна голова (Панас Мирний, III, 1954, 285);
//  Уживається всередині речення перед присудком або групою присудка для підсилення його значення. А в нашому селі да був дід одинокий (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 266); Катря сього вечора 1 да така ласкава була й весела (Марко Вовчок, I, 1955, 197);
//  Уживається з наказ. сп. або при висловленні побажання, спонукання. — Да подивіться, люди добрі, чи він же не козак? (Марко Вовчок, I, 1955, 73).
 Да й, рідко — те саме, що Та й (див. та). Нехай собі да й шумлять дуби, шумлять дуби, де глибокі рови (Павло Тичина, I, 1946, 168).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 201.

Коментарі (0)