в означеннях
Тлумачення, значення слова «данина»:

ДАНИНА, и, жін.

1. Найдавніша форма оподаткування населення, яка в різних історичних умовах виступала у вигляді нрямого державного податку, військової контрибуції або феодальної ренти. ..міста Малої Азії сплачували стародавньому Риму щорічну грошову данину (Карл Маркс, Капітал, т. I, кн. I, 1952, 164); З усієї сили треба пнутися смердові, щоб боярам данину натурою сплатити та ще й свою сім'ю прогодувати (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 16);  * Образно. До нього поспішає білокрилий гусак. Розбійник, який взимку майже завжди стовбичить біля воріт, нахабно вимагаючи данину в гостей Плачинди (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 109).

2. перен. Належна частка, доля, пайка. Був ще двічі поранений, — віддав свою данину всесвітній бійні Андрій-столяр (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 23); — Ви юшку будете їсти? — Коли приймеш мою данину, — вийняв з кишені щуку і простягнув Зосі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 659);  * У порівняннях. Жадає [о. Телесницький], щоб бідний хлопець приймав їх [удари] мовчки, без крику, як належну данину (Іван Франко, IV, 1950, 239).

3. чому, перен. Вияв уваги, пошани і т. ін. до кого-, чого-небудь. Колектив українських радянських поетів і прозаїків, що працював над перекладами вибраних творів Лермонтова, виконав велику і почесну роботу..., це — посильна данина пам'яті того, хто томився в мурах миколаївської казарми (Максим Рильський, III, 1956, 208); Хвилинна мовчанка — тільки данина важливості схваленого рішення (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 272);
//  Неминуча або мимовільна поступка перед чим-небудь. Черемшина переклав кілька творів.. модерністів. Це було даниною тому літературному оточенню, в якому перебував молодий письменник (Історія української літератури, I, 1954, 691); — Розмови про «власні погляди».. — лише данина часу (Петро Колесник, Терен.., 1959, 100).
Віддавати (оддавати, віддати, оддати) данину: а) (чого кому, чому і без додатка) — належно, високо оцінювати, вшановувати кого-, що-небудь. Десятки разів бував [Синявін] в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків [мінарету] (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 69); б) (чому) робити неминучу або мимовільну поступку. Але, незважаючи на те, що цею [цією] повістю [«Петрії і Довбущукп»] Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 31); Тичина віддав [впливам антихудожнього пролеткультівського «космізму»] певну данину в циклі «В космічному оркестрі» (Історія української літератури, II, 1956, 362).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 210.

Коментарі (2)