ДАРЕМНО, розм. ДАРЕМНЕ.
1. Присл. до
даремний. Раз Півень, риючись даремно у садку, Побачив
ворох жита на току (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 210); — Краще
кинути більше коштів на експлуатацію тих, що є,
плантацій, аніж даремно витрачатись на цю… (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 110); Мені вдається, що ніколи Воно
[хлопчик із села] не бачитиме волі,.. Що так Даремне,
марне пролетять Його найкращії літа (Тарас Шевченко, II, 1953,
204); — Ото запал! Пізнаю героя Смоленська... Але пан
даремно обурюється (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 9);
— Алгебра дуже потрібна для лісоводів.. Даремно
гніваєтесь на екзаменаторів (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959,
66);
// Безплатно, даром. Дворових теж задобрив:
наділив їх даремно огородами, аби проживали .. у його, аби
доглядали худоби (Панас Мирний, IV, 1955, 204);
// у знач.
присудк. сл. Безрезультатно, марно. — Як я тоді плакала,
як побивалася! Та все даремно… (Панас Мирний, III, 1954,
104); Коли залишався [Філька] в палаті один, намагався
заснути, але даремно (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 106).
2. присл. Без серйозних підстав, причин; незаслужено (ображати, докоряти). — Чи не образив даремне Івана? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 221); Знала, що даремно образила подругу (Олесь Донченко, V, 1957, 335).