в означеннях
Тлумачення, значення слова «дарма»:

ДА́РМА див. дарма́.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 212.

Коментарі (0)

ДАРМА́, рідко ДА́РМА, ДА́РМО.

1. присл. Те саме, що даремно. Сирітська сльоза не капає дарма (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 137); Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає (Тарас Шевченко, I, 1951, 4); Хоч ти не геній — не біда. Дарма ніщо не пропада, Працюй — і слід твій не загине! (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 143); Щоб часом дармо не блудить, чужого розуму питайся (Номис, 1864, № 6120); — Пан наш був,.. мов звір той, лютий, — лиш чоловіком дармо звавсь (Іван Франко, XIII, 1954, 108);
//  Безплатно, даром. — Така хіба воля небесна була, щоб кмет [кметь] їв свій хліб тільки в поті чола, а пан їв і дарма й за гроші? (Леся Українка, I, 1951, 439).

2. у знач. присудк. сл., розм. Все одно, однаково, байдуже, неважливо. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою (Тарас Шевченко, II, 1953, 283); Трохим здивувався трошки, .. а опісля і дарма (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 403); А що .. чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Андрій Головко, II, 1957, 179);
//  Непотрібний хто-, що-небудь. Тепер йому дарма і Кубраківна, чи тут вона, чи де, а давай мерщій допитуватись про свою [дівчину] (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 32); [Любов:] Серце кришталеве, золоте кохання, Дарма залицяння (Леся Українка, II, 1951, 63);
//  Немає діла кому-небудь до когось, чогось. А сволок — все йому байдуже, Усе дарма, чого тужить? І не турбується він дуже — Заліз під стелю та й лежить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 276); А до людей — то нам дарма! (Панас Мирний, V, 1955, 368);
//  з інфін. Зайво, не варто, годі. Мати терпіла та плакала мовчки; дармо було озиватися до Катрі... (Марко Вовчок, I, 1955, 226); — Із полону Ігор, бранець головний, Втік на Русь, дарма й шукати (Іван Франко, XIII, 1954, 374).

3. у сполуч. з що. Уживається у знач. байдуже що, нічого що, хоч і. Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Марко Вовчок, I, 1956, 344); Противник, дарма що обважнів на панських харчах, був ще небезпечний (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 323).

4. у знач. присудк. сл. Гаразд, хай. Був собі колись-то якийсь-то маляр... ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю... Ну, дарма; маляр та й маляр (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 5); Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво. Пустив покриткою... Дарма. Минуло, годі... недоладу Тепер і згадувать (Тарас Шевченко, II, 1953, 64).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 212.

Коментарі (0)