ДА́РОМ, присл., розм.
1. Безкоштовно, безплатно. Товариство підбивало Чіпку, кому продати хліб — то продати, а даром Грицькові не давати (Панас Мирний, II, 1954, 165); Клим приступив до вчителя ближче, схилився й додав тихо: — Я даром не схочу (Степан Васильченко, I, 1959, 99).
2. Не приносячи ніякої користі; марно. — Нехай-таки
я не даром житиму на світі! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 423);
[Батько:] Оті прямії колоски Зовсім пустісінькі,
ростуть на ниві даром (Євген Гребінка, I, 1957, 45).
♦ Даром не пройде кому — без ускладнень
(наслідків) і т. ін. не обійдеться (не минеться і т. ін.). — Не
тепер, а в четвер, хоч через год, тільки вже не пройде
тобі даром (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 177); Даром що, у знач.
спол. — нічого що, байдуже що, хоч і. Бравий був,
даром що сирота без батька! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
398).
3. розм. Легко, просто. Деяких тем я, правда, боялась чіпати.., — ти ж бачила, що й не всякі листи мені даром даються (Леся Українка, V, 1956, 240).