ДАВАТИ, даю, даєш; мин. ч. давав, давала, ло; наказ. сп. давай; недок., ДАТИ, дам, даси, дасть; дамо, дасте, дадуть; мин. ч. дав, дала, ло; наказ. сп. дай; док.
1. перех. Передавати від однієї особи до іншої. Ївга взяла
усе господарство у свої руки.., а тільки які лучаться
гроші, то усе батькові дає (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 257);
Назносили Марині одежі — той те дає, другий друге
тиче (Панас Мирний, IV, 1955, 252); — Добряча шапка.
Чабанська... Це мені Хома дав (Олесь Гончар, III, 1959, 76);
// Надавати в чиєсь користування. [Любов:] Я ж
сказала, що даю хату на вечірку (Леся Українка, II, 1951, 19);
Раз якось голова послав до Миколи десяцького, щоб він
дав свого коня під станового (Нечуй-Левицький, II, 1956, 259);
// Платити, виплачувати. — Не по полтинику на день
буду тобі давати, а від сьогодні по цілковому (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 407); — Що візьмеш, небого? За рік, чи як?
— А що дасте (Тарас Шевченко, I, 1951, 315);
// Повідомляти,
передавати (адресу, телефон). — А коли од'їжджав,
проводжала І на пам'ять адресу дала (Володимир Сосюра, I, 1957, 337);
// Пропонувати, звільняти (місце). А молоді Чайченки
хоч і рядком сидітимуть, та була між ними як стіна
залізна. Чи той підніметься, другий уступає геть, місце
дає — доторкнутись стережеться (Марко Вовчок, I, 1955,
237); Посувались на лавах люди, щоб дати місце новим
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352).
Давати (дати) землю (ґрунт і т. ін.) — наділяти
землею (ґрунтом і т. ін.). І в других селах давали їм
[селянам] землю неродючу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 261); — А таки
чутно між людьми, що будуть відбирати панські ґрунти
та давати людям... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 113).
2. перех. Дарувати що-небудь. — Хіба йому подарочок
дасте, а? А я однесу (Марко Вовчок, I, 1955, 78); [Гелен:]
Лиш кінь один стоїть на таборищі, — богам троянським
в дар дали ахейці того коня (Леся Українка, II, 1951, 302);
// Присвоювати звання; нагороджувати. У дні війни і
миру — Сержанта старшого дали мені за службу щиру
(Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 35);
// перен. Наділяти
чим-небудь. Вміла мати брови дати.. Та не вміла на сім
світі Щастя-долі дати (Тарас Шевченко, I, 1951, 32); [Руфін:]
Я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені
дала сама природа, ні того права, що дає закон (Леся Українка,
II, 1951, 342).
Бог дасть див. бог; Дай, боже (бог), ноги див. бог;
Дай, боже, пам'ять див. бог; Не дай, бог (боже) —
уживається при небажанні, запереченні чого-небудь. Не дай,
боже, в багатого І пить попросити (Тарас Шевченко, I, 1951,
233); Що [як] бог дасть див. бог.
♦ Не дано — нема; Не дано кому з інфін. — не може
хто, що. — Кожному вільно, що хоче казати й думати!..
Тільки не кожному дано знати... заглянути в чужу душу
(Панас Мирний, II, 1954, 171).
3. перех. Покладати на кого-небудь виконання чогось. Переписувати.. — зовсім не маю часу, а другому дати переписувати — нікому (Панас Мирний, V, 1955, 395); Командир батальйонного взводу зв'язку дав йому три наряди поза чергою (Олесь Гончар, III, 1959, 55).
4. по чому, в що і без додатка, неперех., фам. Бити,
вдаряти. — Давайте всім і в ніс і в уси (Іван Котляревський, I, 1952,
210); — Підняв руку та як дав мені у ліве ухо — так у
моїй голові і пішло в усі дзвони дзвонити!.. (Панас Мирний, III,
1954, 164); [Хмельницький:] Дивись, козаки
почали рубати крилатих [шляхту]. Ох, і дають, аж
пір'я сиплеться... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 250); — Підстеріг він
мене в темному місці й дав по шиї (Юрій Яновський, II, 1954,
18);
// безос. Він уже стернею біг, як раптом у ногу дало,
так і спіткнувсь (Андрій Головко, I, 1957, 113).
♦ Давати (дати) бухана (стусана і т. ін.) — бити.
Микола однією рукою вхопив пана за ногу, другою почав
давати стусани в груди (Нечуй-Левицький, II, 1956, 209); Дати
бухана (Номис, 1864, № 38050); Давати (дати) перцю
кому — карати кого-небудь. І нам у роботі, щоб далі
зростати — Прийдеться ще декому й перцю давати
(Степан Олійник, Вибр., 1959, 28); — Нехай би де .. так
розташувались [чорти], дали б їм зараз перцю (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 241); — Ось він тобі дасть зараз перцю!
(Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 12); Як дам (дасть) — як ударю
(вдарю). — Як дам! очіпок ізлетить (Іван Котляревський, I, 1952,
245); — Геть, сатано! бо як дам, то й перекинешся! —
скрикнула Настя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72).
5. перех., розм. Визначати вік (на вигляд). Дідові
дев'яносто без трьох, хоч йому можна на зверхній вигляд
дать 60 (Степан Васильченко, II, 1959, 521);
// Згоджуватися платити
по певній ціні; визначати, встановлювати ціну. — Де
тобі, кажуть, проти здорового вробити? та й дають
меншу ціну проти других (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 401);
Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали
(Панас Мирний, IV, 1955, 297).
6. перех., у сполуч. з ім. сніданок, обід і т. ін.
Улаштовувати, організовувати, запросивши гостей.
Здалека натякнув, що, певно, дворянство буде давати
обід, варт би і земству почтити такого чоловіка
(Панас Мирний, III, 1954, 285); Голова наш дав обід двом гостям
поважним (Степан Олійник, Вибр., 1959, 130);
// у сполуч. з ім.
концерт, вистава і т. ін. Виступати перед
публікою (з концертом, виставою і т. ін.). А тепер через
день дають Руслана і Людмилу. Та що то за опера, так
ну! (Тарас Шевченко, VI, 1957, 26); Сподіваюся, що учениця багато
переважить свого учителя і буде давати концерти
(Леся Українка, V, 1956, 85); [Поліна Павлівна:]
Поїхала з ним у тайгу.. Аркадій добував золото, я
давала.. концерти (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 201).
7. перех. Приносити як наслідок чого-небудь, винагороду за що-небудь. Чорна корова, а біле молоко дав (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 275); [Храпко:] Ну, а скільки ж тобі та лучка доходу давала? (Панас Мирний, V, 1955, 124); Земля розкриє свої скарби, почне давати те, що вона може дати при хорошому обробітку (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 168); Люпин дав з гектара 3.360 кормових одиниць із вмістом у кормовій одиниці 141,7 грама білка (Радянська Україна, 14.I 1959, 2).
8. перех. Виявлятися як наслідок якого-небудь стану або дії (про появу чого-небудь у чомусь). При слабких землетрусах будинки дають тільки тріщини (Фізична географія, 5, 1956, 105).
9. перех. У сполуч. з багатьма іменниками, перев.
дієслівного походження, означає дію, зміст якої
визначається значенням відповідного іменника. — Я парубку
ганьби не даю, і піти [заміж] не піду! — одказала Катря
чисто, як виспівала (Марко Вовчок, I, 1955, 210); Він мало їв
і на питання давав не до речі відповіді (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
280); Поруч них лежав батарейний радист, поранений
в обидві руки, і давав їм вказівки (Олесь Гончар, III, 1959, 146);
Хто молодший та ближче стояв, так кинулись поміч
дати тим, що біля вірьовок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 180);
// У сполуч. з деякими іменниками означає робити,
зробити, здійснювати, здійснити.
Дзвоник дав сигнал, і публіка почала збираться до
платформи (Нечуй-Левицький, I, 1956, 435); [Балтієць:] Через
фронти Каледіна, Центральної ради я пробився і
приніс вам привіт від крейсера, що перший дав залп по
Зимньому (Олександр Корнійчук, I, 1955, 57).
10. з інфін., неперех. Дозволяти, надавати можливість що-небудь робити. Щілина [у дверях] завширшки в долоню давала на все вільно дивитись (Панас Мирний, III, 1954, 159); Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Тарас Шевченко, I, 1951, 390); Пані така, що й одпочити не дасть: роби та й роби! (Марко Вовчок, I, 1955, 29); [Шумейко:] Ну, поздоровляю, вітаю! Дай тебе ще раз обійняти (Іван Кочерга, II, 1956, 546).
11. неперех., наказ. сп. давай, давайте з інфін., недок.,
неперех. або з дієсл. 1 ос. одн. і мн. майб. чол., розм.
Виражає заклик до спільної дії. — Знаєте що, хлопці?
Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за
бурлаками! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 201); — Давай перестоїмо
під оцим грибком (Олесь Гончар, III, 1959, 11); — Давайте
вертатись (Андрій Головко, I, 1957, 484);
// наказ. сп. давай,
давайте. Виражає заклик або наказ до дії, звернений
до інших. — Давайте вашого гульвісу, Я.. його одправлю
к бісу, І вас подавимо, як мух! (Іван Котляревський, I, 1952, 237);
— Хто там кричить? Давай сюди! — зіпонув Кривинський
(Панас Мирний, II, 1954, 198); Він переставив фігуру.
— Ну, ну. Давай! (Андрій Головко, I, 1957, 426).
12. наказ. сп. давай з інфін., недок., неперех., розм. Уживається у знач.: почав, став енергійно робити що-небудь. Всі обомліли. Злякались, давай терти хрін, класти проти серця (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 206); — Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити (Іван Франко, IV, 1950, 109).
13. неперех., наказ. сп. дай з дієсл. 1 ос. одн. майб. чол.
у знач. спонукальної частки, неперех., розм. Виражає
власну готовність до якої-небудь дії, спонукання
робити що-небудь. — Дай одвідаю, як там вона [вдова]
пробува (Леся Українка, IV, 1954, 264); Гей, життя, ставай,
тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи
ти — Подивлюся, подивлюся (Павло Тичина, I, 1957, 3).
♦ Давати віру кому — вірити, довіряти комусь. Йому
все віру давала... Ні, не покине він мене (Панас Мирний, I, 1954,
82); Давати (дати) волю див. воля; Давати (дати) волю
ногам див. воля; Давати (дати) волю рукам див. воля;
Давати (дати) гарбуза див. гарбуз; Давати (дати) гасло,
рідко — те саме, що Давати знати. Поставили сторожу
біля брами, — Як хто надійде, щоб давала гасло, і раду
радили (Леся Українка, I, 1951, 187); Давати (дати) драла див.
драла; Давати (дати) дулю див. дуля; Давати (дати) духу
див. дух; Давати (дати) здачі див. здача; Давати (дати)
знати — повідомляти. Тим рипом він дає знати і дома,
що вертається обідати (Панас Мирний, IV, 1955, 117);
Сподіваюсь, дасте мені знати, коли будете в Києві (Леся Українка,
V, 1956, 276); Давати (дати) зрозуміти — робити
зрозумілим. Софія сиділа гордо і посеред розмови давала
зрозуміти, що скоріш вона робить ласку князеві, ніж він
їй (Леся Українка, III, 1952, 505); Федот осудливо глянув на
неї і дав зрозуміти своїм поглядом, що вона говорить
дурниці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 216); Давати (дати) зуботичину
(зуботичку), фам. — бити по зубах. Став їх [земляків]
ганяти, а часом і зуботичку давати (Панас Мирний, II, 1954,
129); Давати (дати) лад (порядок) у чому і без додатка —
наводити, забезпечувати лад, порядок у чому-небудь;
порядкувати. Усьому лад дає [Остап], усім перед веде —
отаманує (Панас Мирний, II, 1954, 39); Ганна прибирала в
кімнатах, давала лад у їдальні чи допомагала Нюсі (Василь Козаченко,
Сальвія, 1959, 122); Стара Настя .. аж біга від стола
до печі, і страву сама носить і порядок дає (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 74); Давати (дати) початок чому — бути
першоосновою, джерелом чого; Давати (дати) себе знати
(почувати) — бути відчутним. Безсонна ніч давала себе
почувати: не тільки груди, — руки, ноги, голова боліли,
мов хто здавлював їх у лещатах (Панас Мирний, I, 1954, 325);
Давати (дати) слово: а) надавати можливість виступити
на зборах. — Мирославо Наумівно, дай мені слово, —
звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст
солдат, що кинув першу репліку (Андрій Головко, II, 1957,
463); б) обіцяти що-небудь комусь. Даю Вам слово, ще
не в довгім часі пришлю Вам своє оповідання (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 289); Умовляла-умовляла і вмовила: дав слово —
перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу
(Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 140); Давати (дати) собі раду
з чим і без додатка — справлятися з чим-небудь
самостійно. — Ми й самі дамо собі раду! (Іван Франко, III, 1950, 98);
Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати
ради з дітьми без жінки (Василь Стефаник, I, 1949, 51); Дати
сторчака див. сторчак; Давати тон — те саме, що Задавати
тон (див. задавати). [Аркадій:] Столиця, Лідо,
вона тон дає країні (Олександр Корнійчук, I, 1955, 97); Дати тягу див.
тяг; Не дати спуску див. спуск; Ні дати ні взяти —
такий самий, так само. Але годі о смерті гадать! Кістяк
викличе тільки огиду... Що лякатись? Ні взяти ні дать:
Мій певнісінький образ, по виду, — Так на мене
скидається він (Павло Грабовський, I, 1959, 236); Як пити дати див. пити;
Я тобі дам; Він тобі дасть і т. ін. — уживається як
погроза. — Хто видав так говорити! Ось я тобі дам!
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 319); — Звісно, куди в таку тьму?..
— Краще до ранку. — До ранку, до ранку! — ще дужче
закричав технік, розлючений тим, що його думка
сподобалась шоферові. — Я комусь дам до ранку!
(Олесь Гончар, III, 1959, 181).