в означеннях
Тлумачення, значення слова «давити»:

ДАВИТИ, давлю, давиш; мн. давлять; недок.

1. перех. і на кого — що, у що. Налягати своєю вагою; натискати. Чорногора важким своїм тілом давила землю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 318); Сухе груддя давило на рожеві трубки [посіву], безсилі пробити сіру шкаралупу, вони морщились і жовкли (Петро Панч, В дорозі, 1959, 46); — Може, далі пройдемо, на сухе? — Мені все одно, на мокрому навіть краще — в боки не давитиме (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 322).

2. перех., перен. Чинити утиски; гнобити. Почав [пан] нас тіснити, почав давити, — нема життя нашому братові (Панас Мирний, I, 1954, 183); Чим більше він, пролетаріат, давитиме буржуазію, тим шаленіша буде і її відсіч (Ленін, 28, 1951, 147);
//  Гнітити (про почуття, настрій). Важка дума, як камінь, давила її серце (Нечуй-Левицький, II, 1956, 62); Де й поділася та важка зажура, яка давила колись безправного в'язня (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 276);
//  Пересилювати що-небудь у собі; приглушувати. Я їх [сльози] давлю, здержую, а вони проти волі так і каплють [капають], так і каплють (Панас Мирний, I, 1954, 89); — Ні, ні! — без жалю давив я у собі всякий протест, — ніяких думок! (Степан Васильченко, II, 1959, 317).

3. перех. і неперех. З силою натискати; стискати, тиснути. — Не шкреби, дочко, ножем.., — сказала Кайдашиха. — Як же його шкребти, щоб не було чуть!.. — Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать (Нечуй-Левицький, II, 1956, 284); [Петро:] Як то здорово носити таку одежу, щоб вона нігде [ніде] тебе не давила (Панас Мирний, V, 1955, 138); А ж ось двері піддалися, і натовп розлютованих панів линув у них, давлячи й штовхаючи один одного (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 109);  * Образно. Просторий кабінет давив його душними обіймами (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 271);
//  безос. Про почуття болю, стискання (у грудях, серці, голові). — А як було прийде вечір, — знов давить мене в грудях, тяжко мені, наче хто розриває мою душу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 63); — Спершу нудило мене, давило під серцем (Панас Мирний, I, 1954, 85); — Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика (Остап Вишня, I, 1956, 225).

4. перех. Розплющуючи, нищити (комах та інших дрібних істот). — Задавив уже! — гукнув дід. — Ні, я його [коника] не давив, — і лице малого скривилося (Панас Мирний, I, 1954, 176); Він уже здогадався, хто давив його голубів, але ні разу не заставав убивцю на місці злочину (Олесь Донченко, I, 1956, 68);
//  Навалившись, ударом калічити, вбивати. Коли чи п'є [Турн] — не проливає. Коли чи б'є — то вже влучає, Йому людей давить, як мух! (Іван Котляревський, I, 1952, 193); На Вовка бідного насів [Лев] — Давив його, крутив... (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 57).

5. перех. і без додатка, розм. Умертвляти, стискаючи горло; душити. Не раз бородатих давили [гайдамаки] купців, 1 коней і крам відбирали (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 71); — Чутка ходила що дівчина задавила Загнибідиху. А глянути на неї — щось не віриться, щоб така давила (Панас Мирний, III, 1954, 144)

6. перех. Те саме, що чавити. [Парвус:] Нерон — той був великий виноградар в саду господнім, кетяги достиглі давив, і з їх крові вино робилось (Леся Українка, II, 1951, 349); Нигрібали з землі .. м'ясисті овочі, давили з них сік у казанки (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 129).

7. перех. і без додатка, перен., розм. Морозити, заморожувати. Гуде, та виє. розгулявся Морозенко!.. Аж пищить усе, а він, немилосердний, давить (Панас Мирний, IV, 1955, 286); Зима.. віяла завірю хами, морозами давила й занудила мене до смутку (Степан Васильченко, I, 1959, 248); Снігу ще не було, але морози давили порепану землю (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 215).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 204.

Коментарі (0)