в означеннях
Тлумачення, значення слова «де»:

ДЕ, присл.

1. пит. У якому місці? — А як батько образився, — як не пустить більш по весіллях ходити — де тоді Якова побачиш? (Марко Вовчок, I, 1955, 207); — Бабусю! — питав [Чіпка] раз Оришки. — Чи в мене батько був? — Був, сину. — Де ж він тепер? (Панас Мирний, II, 1954, 49); — Хто співав? Де? (Леся Українка, I, 1951, 343);
//  У риторичних оклично-питальних реченнях (часто з часткою ж), що виражають жаль, здивування її. ш. з приводу відсутності кого-, чого-небудь. Сердега [Дідок] сів, схилився Та й зажурився. Згадалось все йому — і давня давнина... А де тепер вона?.. (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 122); Де ж той світ!? І де та правда?! (Тарас Шевченко, II, 1953, 358); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 111); «Романочку, де ж ти тепер? Як тобі там, у далекім краю?..» Думкою лине до сина, думкою кличе його до себе (Михайло Стельмах, I, 1962, 510);
//  Куди? Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю?» (Тарас Шевченко, I, 1951, 320);
//  Звідки? І де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Тарас Шевченко, II, 1953, 107)

2. обставини місця. Десь, кудись, де-небудь, куди-небудь. — А я хочу двадцять карбованців, — кажу. — Дасте, то зостанусь, а ні, то піду де в друге місце служити (Марко Вовчок, I, 1955, 20); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка, I, 1951, 51).

3. у знач. спол. сл. Уживається: а) у підрядних реченнях місця (частіше в поєднанні з прислівниками там, туди, звідти в головному реченні). Сам на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Марко Вовчок, I, 1955, 178); Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308); І затремтять сузір'я над окопом, Де одинадцять смілих залягли (Микола Бажан, Вибр., 1940, 174); б) у підрядних додаткових реченнях. Він якось смутно дивився вниз, на поміст, мов забув: де він, що він (Панас Мирний, II, 1954, 103); А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 222); Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає.., де багатство, де біда (Леся Українка, I, 1951, 273); в) у підрядних означальних реченнях (частіше в поєдпанні з займенниками такий, той у головному реченні). Неслися сміхи, реготня, ґвалт окривав хату і несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею (Панас Мирний, II, 1954, 296); Швидше в гай зелений, в поле, Де повітрям тягне з гір! (Павло Грабовський, II, 1959, 413); Розкрито осяяні входи В лункі анфілади зал, Де пісня склика хороводи І щастя веде карнавал (Микола Бажан, I, 1946, 174). Де... де... Уживається при перелікові і зіставленні кількох речень або членів речення. [Хвора:] Я бачила тоді, що хто хиливсь найнижче, Того найбільш топтали люди й коні.. У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Леся Українка, I, 1951, 119); Вони [циганки] їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 227.

Коментарі (0)

ДЕ 2, част., розм. Уживається (часто зі словами та, там, тобі) у знач. запереч. ні, та ні. Не то розумний — дурень знає.., Як скрізь Ведмідь той мед тягає, — Так де тобі! І не кажи, — Себе, мов, стережи! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 95); Чи вже давно ся ніч нас обгорнула, один казав: «Два тижні!», другий: «Місяць!», ще інший: «Де! давніше!» (Леся Українка, I, 1951, 294); Питаєте, чи запоміг хто? Де там! Глузують іно з Карпа, сміються (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305).
 Де вже [там, тут, тобі] не... — уживається при запереченні чийогось сумніву. [Гебрей:] Ти не раб? [Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Леся Українка, II, 1951, 244); — А чи добре знаєш усі лази там до замку? — спитав один.. — Де вже не добре! як свою кишеню (Данило Мордовець, I, 1958, 136); Де ж таки (то) видано, щоб..? — уживається при вираженні обурення. — Дивлюсь — мій Стефанко лежить, як колода спухлий. (Чи баба бреше, чи вона дурна. Де ж таки видано, щоб зарізані були від того спухлими?) (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 455); Де [не] взявся (візьметься і т. ін.) хто, що — звідкись з'явився (з'явиться і т. ін.) хто-, що-небудь. — Якби ви нас, дяче, повозили ще!.. — Шукайте санчат, повожу вже... Де взялися й санчата (Панас Мирний, II, 1954, 194); — Темненької ночі, ми [квіти] до сну охочі, головоньки схилимо біленькі — де візьметься панство вельможне, заможне.. Веселі співи гучні, музиченьки бучні не дають нам спати до півночі... (Леся Українка, III, 1952, 489).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 227.

Коментарі (0)