ДЕ, присл.
1. пит. У якому місці? — А як батько
образився, — як не пустить більш по весіллях ходити —
де тоді Якова побачиш? (Марко Вовчок, I, 1955, 207); —
Бабусю! — питав [Чіпка] раз Оришки. — Чи в мене батько
був? — Був, сину. — Де ж він тепер? (Панас Мирний, II,
1954, 49); — Хто співав? Де? (Леся Українка, I, 1951, 343);
// У риторичних оклично-питальних реченнях (часто
з часткою ж), що виражають жаль, здивування її. ш.
з приводу відсутності кого-, чого-небудь. Сердега
[Дідок] сів, схилився Та й зажурився. Згадалось все йому —
і давня давнина... А де тепер вона?.. (Леонід Глібов, Вибр., 1957,
122); Де ж той світ!? І де та правда?! (Тарас Шевченко, II, 1953,
358); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?..
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 111); «Романочку, де ж ти тепер?
Як тобі там, у далекім краю?..» Думкою лине до сина,
думкою кличе його до себе (Михайло Стельмах, I, 1962, 510);
// Куди? Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе
справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю?» (Тарас Шевченко,
I, 1951, 320);
// Звідки? І де ті в господа взялися Усякі
штучнії їства? (Тарас Шевченко, II, 1953, 107)
2. обставини місця. Десь, кудись, де-небудь, куди-небудь. — А я хочу двадцять карбованців, — кажу. — Дасте, то зостанусь, а ні, то піду де в друге місце служити (Марко Вовчок, I, 1955, 20); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка, I, 1951, 51).
3. у знач. спол. сл. Уживається: а) у підрядних реченнях місця (частіше в поєднанні з прислівниками там, туди, звідти в головному реченні). Сам на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Марко Вовчок, I, 1955, 178); Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308); І затремтять сузір'я над окопом, Де одинадцять смілих залягли (Микола Бажан, Вибр., 1940, 174); б) у підрядних додаткових реченнях. Він якось смутно дивився вниз, на поміст, мов забув: де він, що він (Панас Мирний, II, 1954, 103); А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 222); Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає.., де багатство, де біда (Леся Українка, I, 1951, 273); в) у підрядних означальних реченнях (частіше в поєдпанні з займенниками такий, той у головному реченні). Неслися сміхи, реготня, ґвалт окривав хату і несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею (Панас Мирний, II, 1954, 296); Швидше в гай зелений, в поле, Де повітрям тягне з гір! (Павло Грабовський, II, 1959, 413); Розкрито осяяні входи В лункі анфілади зал, Де пісня склика хороводи І щастя веде карнавал (Микола Бажан, I, 1946, 174). Де... де... Уживається при перелікові і зіставленні кількох речень або членів речення. [Хвора:] Я бачила тоді, що хто хиливсь найнижче, Того найбільш топтали люди й коні.. У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Леся Українка, I, 1951, 119); Вони [циганки] їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371).