ДЕКА, и, жін.
1. Частина корпусу (коробки) струнних та інших музичних інструментів, що відбиває, і посилює звук. Кожний музичний інструмент має свій резонатор — деку коробки, дерев'яну трубку, мідний розтруб, рупор тощо (Художнє читання.., 1955, 25); Блискучий, розчинений рояль вітав її своєю піднятою декою (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 161); * У порівняннях. Навшпиньки, щоб у хаті не чули кроків, бо дерев'яні стіни гули, як дека бандури, він підійшов до причілка (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 319).
2. Деталь молотильного апарата у молотарки, комбайна; підбарабанник. Дека (молотарки) являє, собою дугоподібну решітку, складену з поперечних сталевих планок і поздовжніх дротяних прутів (Механізація і електрифікація.., 1953, 174); Після закінчення збирання трав третю деку з теркою знімають з комбайна, а на її місце ставлять звичайну запасну деку (Радянська Україна, 28.VI 1951, 2).