Словник української мови

ДЕКЛАМУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Виразно читати художні твори, зокрема — вірші. Смуток щипає Вітю, і він декламує вірш (Степан Васильченко, II, 1959, 182); Він взагалі легко запам’ятовував вірші, часто декламував Пушкіна, а найбільше «Руслана й Людмилу» (Микола Олійник, Леся, 1960, 11);
//  перен. Говорити штучно, піднесено, без проникнення в суть справи; механічно повторювати завчене. — Те, що вона нам декламувала, це не знання! (Олесь Донченко, V, 1957, 552).