в означеннях
Тлумачення, значення слова «делікатний»:

ДЕЛІКА́ТНИЙ, а, е.

1. Ввічливий, люб'язний, завжди готовий виявити увагу, зробити послугу. Я людина доста делікатна і не хотів би-м уражувати людей (Василь Стефаник, III, 1954, 110); А душа його [робітника], проте, ніжна. Делікатний, лагідний, скромний, добрий — він суворішмв тільки біля домни (Юрій Яновський, I, 1958, 327);
//  Витриманий, пристойний. Партизани реготалися й одколювали на адресу ігумені свої часом не дуже делікатні дотепи (Іван Микитенко, II, 1957, 353); — Ви, — знову почала Ольга до Бронка нерівним від хвилювання голосом, — ви... — і, не знайшовши відповідного їдкого за змістом і все ж таки делікатного за формою слова, вмовкла (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 376).

2. розм. Який має приємний вигляд; витончений, тендітний. Довгообразе, повне лице її не розплилося, до старості додержало свої делікатні форми (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 41); А як.. схочеш узутися в делікатні, до ноги, чоботи, підперезатись гарним поясом, зараз засміють, скажуть: «Чванько! не буде з нього хазяїна!..» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54); Стояв її син у сріблі місяця такий красний, такий делікатний з лиця, що в мами серце защеміло (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 82).

3. розм. Який потребує обережного і тактовного ставлення. Мій приятель — то була дуже впливова особа,.. брав на себе такі делікатні історії, яких високопоставлений не бажав брати на свій скарб (Іван Франко, III, 1950, 245); Головне ж, він давно шукав випадку обміркувати з нею делікатну справу — про своє до неї ставлення (Кнр.. Вибр., 1960, 66); [Удівітельний:] Я можу піти, щоб ваші делікатні нерви заспокоїлись (Олександр Корнійчук, II, 1955, 25).

4. розм. Надто кволий, неміцний. [Матрона:] Вино? Ой ні, вина не п'ю ніколи, здоров'я в мене дуже делікатне (Леся Українка, II, 1951, 511);
//  Який легко псується, пошкоджується. А в пазусі у неї були яйця, дуже делікатний крам (Нечуй-Левицький, II, 1956, 360).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 237.

Коментарі (0)