ДЕРЕВО, а, сер.
1. Багаторічна рослина з твердим
стовбуром і гіллям, що утворює крону. Високі дерева
на краю лісу махали до вітру віттям, немов зачіпали
його (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 35); Вулиці і шляхи обсаджено
декоративними і плодовими деревами (Озеленення колгоспного села, 1955, 4); * Образно. Твердження, буцімто
розвиток літератури, розвиток письменності підтинає
під корінь квітуче дерево народної поезії, цілком
безпідставні (Максим Рильський, III, 1956, 143); * У порівняннях. Дома,
не вечерявши, Рідкодуб зрізаним деревом упав на
ліжко (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 231);
// тільки одн. Зрізані
стовбури цієї рослини, очищені від гілля; колоди. Десь
понабували й дерева: такого понавертали, що піщани
аж жахалися... На післязавтрього загадали чоловікам
теє дерево обтісувати (Панас Мирний, II, 1954, 95).
▲ Родовідне дерево — таблиця у вигляді дерева,
що вказує на розгалуження роду, сім'ї; схеми
родоводу.
♦ За деревами [й] лісу не бачити (не видно) —
піклуючись про що-небудь окреме, другорядне, не
помічати загального, основного.
2. тільки одн. Матеріал з цієї рослини, що йде на
будівництво та різні вироби. — Це майстерні. Оце тут
з дерева виробляють всячину — і вози, і колеса, мебель
всяку, вікна (Панас Мирний, IV, 1955, 329); Залізо і мідь,
глина і пісок, вода і повітря, дерево і гас — все це різні
речовини (Фізика, II, 1957, 30);
// перен. Про бездушну,
тупу людину. На Варенцова нема надії. Дерево та ще
й дубове (Тарас Шевченко, VI, 1957, 170); Висміяний професором..,
сідав [Микола] на парту, «дерево на дерево», як говорив
панотець Павло (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 270).