Словник української мови

ДЕ́РЖА́ВА, и, жін., заст.

1. Маєток, помістя, володіння. — Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава! (Марко Вовчок, I, 1955, 116); Серед самого осередка [острова], над річкою в береговині була давня держава діда Дороша Грицая (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 192).

2. Міцність. Ноги не мали ще в собі держави, зразу затремтіли, і вона поточилася (Степан Васильченко, II, 1959, 17); Я хоча теж чоловік при здоров'ї, держава в мені є, і чую силу в руках, але супроти Оришки — хлоп'я, горобчик (Олесь Гончар, М. Братусь, 1951, 41).

3. Влада, керівництво. За твоєї держави як буде — побачимо (Словник Грінченка); — Ми тебе [короля] на державу вінчали, Ми тебе й розвінчаєм самі (Леся Українка, I, 1951, 361).

ДЕРЖА́ВА, и, жін. Апарат політичної влади в суспільстві. Разом із суспільним поділом праці і диференціацією суспільства на багатих і бідних, вільних і рабів, виникає і нове історичне явище — класи, створюються умови, які сприяють переходу від первісно-общинного ладу до держави (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 110); Він [В. І. Ленін] підкреслив, що без пролетарської держави, без диктатури пролетаріату не можна зламати опір поваленої буржуазії, відстояти завоювання революції і побудувати соціалістичне суспільство (Ленін, Коротка біографія, 1955, 152);
//  Країна з таким апаратом політичної влади. Будучи складовою і невід'ємною частиною Радянського Союзу, Українська РСР виросла в одну з найбільших держав Європи (Наука і життя, 12, 1957, 1); Тринадцять морів і два океани Омивають державу мою (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 64).