ДЕРЖА́ВЕЦЬ, вця, чол., заст.
1. Володар (що має
права монарха). [Орися:] Правом батька, силою
державця чи владою рабовладільця [рабовласника] ви
користуєтесь, що проганяєте мене? (Марко Кропивницький, III, 1959,
86); Не може бути у однім краю два державці (Іван Франко,
XVI, 1955, 18);
// перен., розм. Член уряду, державний
діяч. Кожне бачить, що радянська держава не хоче
зла людям, а тільки добра, бо самі люди державців
обирали,.. кохають і шанують їх (Юрій Яновський, I, 1958,
570).
2. Той, хто користувався ранговими землями.
Існував термін «державці», який відбивав тимчасовий
характер користування.. ранговими землями
представниками козацької старшини (Історія УРСР, I, 1953, 272);
— Нема гірших панів від тих клятих державців та
шляхти (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 359);
// Великий
землевласник; поміщик. Козацька старшина за коронного
гетьмана, за старост, за державців.. руку тягла (Словник Грінченка).