ДЕТОНА́ТОР, а, чол.
1. Вибухова речовина, яка при вибуханні викликає детонацію іншої вибухової речовини. Детонатори вибухнули.
2. Капсуль, запал для здійснення вибуху. Сам по собі і особливо в суміші з горючими речовинами азотнокислий амоній добре вибухає від капсуля-детонатора (Цікава хімія, 1954, 110); — Зрозуміло, — каже робітник, — кислотний детонатор [треба ставити], бо коли поставите годинник, його цокотіння можуть почути (Юрій Яновський, IV, 1959, 225).