ДІДО́К, дка, чол. Зменш.-пестл. до дід 2. Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в'язку нарубать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 122); До книгарні зайшов сивий дідок з пакунком газет на плечах (Андрій Головко, II, 1957, 452).
ДІДО́К, дка, чол. Зменш.-пестл. до дід 2. Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в'язку нарубать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 122); До книгарні зайшов сивий дідок з пакунком газет на плечах (Андрій Головко, II, 1957, 452).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 299.