ДІДУ́СЬ, ся, чол. Зменш.-пестл. до дід 1, 2. Згадаю те лихо, степи ті безкраї, І батька, і діда старого згадаю.. Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер (Тарас Шевченко, I, 1951, 144); Хатка стояла на краю лісу. Там жив старий-старий дідусь (Оксана Іваненко, Опов.., 1949, 175).