ДІВО́ЦТВО, а, сер., розм.
1. Те саме, що дівування.
— Рушнички ви мої, шовком переткані! ..Тільки мені й
радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 94); Вона провела своє дівоцтво коло
старшого, одруженого брата (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961,
34);
// Те саме, що невинність 3. — Слухай, нелюбе,
кохалась я з одним козаком і заприсяглась нікому більш,
як йому одному, віддати мов дівоцтво (Олекса Стороженко, I, 1957,
40); Заворожить їх за ворітьми молодик, хмелем
вдарить у голову терпкий поцілунок — і навіки попливе
дівоцтво, як хвиля по річці (Михайло Стельмах, Кров людська..,
I, 1957, 166).
2. Збірн. до дівка 1. — Старий голова розпустив село, а найбільше сприяв парубоцтву та дівоцтву (Нечуй-Левицький, III, 1956, 353); Чи на вечерні залюбки 3 дівоцтвом заспіва на хорах... Чийого серця не збурить Принадний вигляд чарівниці (Павло Грабовський, I, 1959, 234).