в означеннях
Тлумачення, значення слова «дно»:

ДНО, а, сер.

1. Ґрунтова поверхня під водою. Не вмирав душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле (Тарас Шевченко, I, 1951, 325); Тут було неглибоко, і ми попихали свої човники, упираючись веслами в дно (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 407);
//  Нижня плоска частина улоговини на поверхні землі. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади (Нечуй-Левицький, II, 1956, 263); Спочатку у виритій ямі ми забивали в дно кілок (Олесь Донченко, V, 1957, 202).
 Іти (піти) на дно — тонути. Човни й баркаси йшли на дно. навіть не відпливши з того берега (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 38).
З (зо) дна моря дістане (розм. достане) — всього доможеться, доб'ється при найскладніших обставинах. Ся Мотря була справді така, що й зо дна моря достане, що їй треба (Марко Вовчок, I, 1955, 60); Золоте дно — джерело багатств, прибутків. Він бачив тут [у спілці з баришниками] золоте дно (Іван Франко, VIII, 1952, 355); Пускатися (спускатися, опускатися і т. ін.) на дно — не мати надії на позитивне розв'язання якої-небудь справи. А Ви й не пишете мені, ..чи має мене рятувати [дирекція Вид. Спілки], чи ні. Хай би вже знав, чи маю пускатися на дно, чи ще можу ногами дригати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 280).

2. Нижня частина або нижня стінка якого-небудь предмета. На дні здорової пляшки мало що лишилось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 46); Грузовик спинився, Микита побачив, що гвинтівки складено на дно машини (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 521); На дні човна рибальська здобич вологлим сріблом не блищить (Ігор Муратов, О. Горбань, 1938, 50);  * Образно. Десь там, на дні історії, глибоко Лежить про неї спогад (Леся Українка, I, 1951, 175);  * У порівняннях. Очі мала [Гафійка] глибокі та темні, як колодязне дно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41).
 Випити до дна — випити всю рідину, що міститься в посудині. Марія випила чарку до дна, ще й махнула нею вгору (Нечуй-Левицький, II, 1956, 105); На дні — мала кількість, мало. Вже вина в бутлі зосталось тільки на дні (Нечуй-Левицький, III, 1956, 256); На дні [в] душі (в серці); На дно душі (серця); З (зо) дна душі (серця) — про внутрішні переживання людини, які приховані від сторонніх. Певна річ, йому було жаль її, але на дні душі вставало якесь погане, егоїстичне, вороже чуття (Іван Франко, VII, 1951, 266); І те рідне, своє, так виразно ворушиться там, на самому дні в його серці (Панас Мирний, IV, 1955, 226); [Нартал:] Щодня вони презирством викликали зо дна душі моєї звіра, і знову я ставав номадом диким (Леся Українка, II, 1951, 431); На дні очей — у глибині очей. Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається назавжди, заліг смуток (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 8).
Догори дном див. догори; До дна: а) повністю; всебічно. Не раз, не два, як річка весняна, Із берегів виходив ти, народе, І все життя сколихував до дна, І ніс у світ свої бурхливі води (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 54); б) до самих затаєних почуттів, переживань. — Ох, коли вже неможливо перелити в тебе мій вогонь, то нехай би ж він освітив мені самому всю тебе, всю твою душу до дна (Леся Українка, III, 1952, 689).

3. перен. Найважчі умови життя, в які потрапляє найбільш пригноблена частина капіталістичного суспільства. Серед тих, що живуть на дні, пограбованих і викинутих геть, скільки в таких, що носять в душах своїх незгасаючий вогник любові до людини (Петро Колесник, Терен.., 1959, 374); Франко побачив у людях, скинутих буржуазією на дно життя, іскру людяності і оспівав її (Історія української літератури, I, 1954, 545).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 314.

Коментарі (0)